Александр Полищук - Помилка Олексія Алексєєва

— Намір один! Я спробую налагодити зв’язок з цим таємничим світом. Мені вдалося домовитись про те, щоб у моє розпорядження віддали велику локаційну станцію, яка досі здійснювала локацію Місяця. Як тільки я матиму змогу, одразу ж спробую скерувати на цю галактику серію імпульсів строго визначеної форми. Скажімо, набір П-сигналів або щось подібне.

— Я, здається, розумію вашу думку! Ви хочете скористатися з “вікна” в космосі, яке зробили жителі цієї далекої й чудесної галактики.

— Так, я хочу повідомити їх сигналами, що тут, на Землі, є розумні істоти… Можливо, вони дадуть нам відповідь.

— Дадуть відповідь, але хто вони?

— Ангели двадцятого віку, — усміхнувся професор. — Хтозна, в яких формах здійсняться пророцтва святого письма? Хтозна?”

— Вони збираються посилати радіосигнали? — спитав Григор’єв. — Але ж це може бути дуже небезпечно!

— Авжеж, якщо вони ненароком надішлють те поєднання Імпульсів, яке примусило б спрацювати реле на супутнику Алексєєва, — озвався Леднєв.

— І тоді станеться катастрофа. — Топанов швидко підвівся з-за столу й заходив по кімнаті. — Я розумію, що слід застерегти, а застерегти — значить розказати все. Чекати більше не можна.

— Але ж це викличе такий галас! — вигукнув Леднєв.

— А ви гадаєте, що можна створити цілий світ без галасу? — всміхнувся Топанов. — Що тут казати, кожен наш новий крок, кожна перемога на шляху в майбуття завжди викликали і галас, і дещо гірше. Друзі зрадіють, вороги спробують замовчати або ж звести наклеп, одначе вибору нема. Жертв більше не повинно бути!

Хвилююча проста мелодія, що наповнила чеканням і збудженням мільйони сердець. “Повідомлення ТАРС, — прозвучав знайомий голос диктора. — Протягом тривалого часу з Радянському Союзі провадились досліди по вивченню умов виникнення зірок. Радянські вчені з’ясували нові, невідомі раніше науці шляхи переміщення й концентрації речовини та енергії в космосі. Здобуті результати дозволили піддати теоретичні дослідження експериментальній перевірці. З цією метою було запущено спеціальну ракету, в головній частині якої знаходився штучний супутник Землі. Після того як він вийшов на орбіту й відокремився останній ступінь, спеціальні допоміжні ракети скорегували швидкість. Нині супутник обертається приблизно на висоті трьох земних радіусів. Усе наукове обладнання містилося в спеціальному контейнері у складеному вигляді: фотоелементи, які здійснюють живлення установки за рахунок використання сонячної радіації; батарея високовольтних конденсаторів, яку періодично заряджають фотоелементи до дуже високої напруги; прискорювач елементарних частинок та інше. В центрі супутника знаходилась розсувна сталева куля з пороховим зарядом, після вибуху якого всі деталі установки розкидались у простір, лишаючись зв’язаними за допомогою дуже міцних і тонких ниток. Спільна дія змінного гравітаційного поля (за рахунок відносного положення супутника під час його руху по еліптичній орбіті), а також електричних і магнітних полів, які виникають навколо прискорених елементарних частинок, дали можливість створити в обмеженій ділянці простору умови для загоряння мікрозірок. Фізичні процеси в цьому штучно створеному острівці космосу проходять з прискоренням приблизно в двадцять мільярдів разів. Остання обставина спричинила зміну всіх масштабів цього світу в бік колосального зменшення.

Збуджені силою людського генія, приховані сили космосу виявили перевагу творчих сил над силами руйнування. Вже в перші дні здійснення експерименту за допомогою спеціального проектуючого пристрою було зареєстровано появу світних об’єктів, кількість яких безперервно зростала. Нині над нашою Землею пролітає штучне зоряне скупчення, потужність якого розцінюється в 250 мільярдів зірок.

Це грандіозне досягнення радянських учених, що ламає застарілі уявлення, може, викликати в необізнаних людей законні сумніви. Окрім того, ряд учених, які займають ідеалістичні позиції, можливо, спробують використати цей нечуваний в історії людства експеримент з метою нового “спростування” матеріалізму, з метою реакції. Безперечно, лунатимуть голоси про те, що поява зірок у порожнечі нібито суперечить марксизмові, бо засвідчує можливість утворення матеріального з нічого. Ми готові до таких випадів. З точки зору нашої філософії ми з цілковитим правом можемо розглядати вакуум не як геометричний простір, в якому “нічого немає”, а як безмежно складне, але об’єктивно існуюче, з багатьма невідомими для нас властивостями, матеріальне середовище.