Олександр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Так, я справді почував себе дуже погано і охоче виконав би наказ Тоні. Але моє самолюбство було вражене. В той момент я найбільше на світі хотів залишитися на землі і найбільше боявся втратити Тоню. Що сильніше? Поки я вагався, за мене вирішив мій язик.

— Антоніно Іванівно! Тоню! — сказав я. — Я особливо щасливий, що ви запрошуєте мене супроводити вас тепер, коли я вам більше непотрібний для розшуків чорнобородого. Я полечу!

Вона ледве помітно посміхнулась і простягла мені руку.

— Спасибі, Леоніде Васильовичу. Тепер я повинна розповісти вам усе. Адже я бачила, як вас мучив Палій, якого я шукаю так наполегливо. Признайтеся, вам не раз спадало на думку, що Палій утік від мене, а я, вперта закохана дівчина, ганяюсь за ним по світу, сподіваючись повернути кохання.

Я мимоволі почервонів.

— Ви були настільки тактовні, що не ставили мені таких запитань. Ну, то знайте: Палій — мій друг і товариш по університету. Це дуже талановитий молодий учений, винахідник. Натура, схильна захоплюватися, непостійна. Ми з ним ще на останньому курсі університету почали одну наукову роботу, яка мала зробити переворот в електромеханіці. Роботу ми розподілили нарівно і йшли до однієї мети, мов робітники, які копають тунель з двох боків, щоб зустрітися в одній точці. Ми були вже недалеко від мети. Всі записи вів Палій у своїй записній книжці. Несподівано його командирували в Свердловськ. Він виїхав так поспішно, що не залишив мені книжки. Він завжди був неуважний. Я писала йому в Свердловськ, але не дістала відповіді. Відтоді він як у воду пірнув. У Свердловську я дізналась, що його переведено у Владивосток, але там сліди губляться. Я пробувала сама продовжувати роботу. Але мені бракувало цілого ряду формул та розрахунків, зроблених Палієм. Колись я докладно розповім вам про цю роботу. Вона стала моєю нав’язливою ідеєю, моїм кошмаром. Вона заважала мені займатися іншими роботами. Кинути на півдорозі таку багатонадійну проблему — я й зараз не розумію цієї легковажності Палія. Тепер ви зрозумієте, чому звістка про нього так схвилювала мене. От і все… У вас і справді препоганий вигляд. Ідіть і лягайте.

— А ви?

— Я теж відпочину трохи.

Але Тоня не відпочивала. Вона пішла у відділ кадрів головного управління Кец і там дізналася, що на Зірку Кец можна потрапити тільки законтрактувавшись на роботу. Фізики і біологи були потрібні. І Тоня, недовго думаючи, законтрактовує себе і мене на рік.

Вона радісно вбігла до мене в кімнату і жваво почала розповідати про свої пригоди. Потім вийняла з бузкового шкіряного портфеля бланки, самописне перо і простягнула мені.

— Ось ваша заява. Підпишіть.

— Так, але… цілий рік…

— Не турбуйтесь. Я з’ясувала, що управління не дуже строго додержується цього контракту. Незвичайність обстановки, умов існування, клімату взято до уваги. І хто буде переносити погано…

— Клімат? Який же там клімат?

— Я маю на увазі житлові приміщення Кец. Там можна зробити всякий клімат, з якою завгодно температурою і вологістю повітря.

— Значить, там така ж розріджена атмосфера, як тут, на висоті Паміру?

— Так, приблизно така, — невпевнено відповіла Тоня і додала скоромовкою: — Або трошки менша. В цьому, мабуть, головна перешкода для вас. Кандидати на Зірку проходять строгий фізичний відбір. Тих, хто легко занедужує на гірську хворобу, бракують.

Я, правда, дуже зрадів, дізнавшись, що у мене є ще шлях до почесного відступу. Проте Тоня відразу ж заспокоїла мене:

— Але ми якось це влаштуємо! Я чула, там є кімнати з звичайним тиском атмосфери. Тиск зменшується поступово, і приїжджі швидко звикають. Я поговорю про вас з лікарем.

Мені стало погано, і я з розпачем ухопився за останній доказ:

— А як же з роботою на Землі? У Тоні вже була готова відповідь:

— Нема нічого простішого. Кец — дуже авторитетний заклад, і варто тільки сповістити на місце роботи, що ви законтрактувались, і вас зараз же відпустять. Аби ваше здоров’я дозволило. Як ви себе почуваєте? — І вона взяла мою руку, щоб перевірити пульс.

— Ну, коли такий лікар торкається до вашої руки, то мимоволі відповіси: «Чудово!»

— Тим краще. Підписуйте швидше папери, і я піду до лікаря.

Так, не встигнувши оглянутись, я був завербований в небожителі…

— Слабість? Посиніння шкіри? Запаморочення? Нудота? — допитував мене лікар. — Блювання не було?

— Ні, тільки дуже нудило, коли ми бігли за автомобілем.

Лікар з хвилину поміркував і глибокодумно сказав: