Олександр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Тюрін хвилювався надзвичайно. Він не знав, як зробити: нагорі вагона-ракети краще видно, а в самій ракеті зручніше вести записи. Виграєш одне, програєш друге. Кінець кінцем він вирішив пожертвувати записами: однаково поверхня «заднього» боку Місяця буде старанно виміряна і згодом занесена на карту. Зараз треба дістати лише загальне уявлення про цю невідому людям частину місячного рельєфу. Ми вирішили проїхати вздовж екватора. Тюрін відзначав лише найбільші цирки, найвищі кратери і давав їм назви. Це право першого дослідника давало йому величезну втіху. Проте він був настільки скромний, що не поспішав назвати кратер або море своїм ім’ям. Він, мабуть, заздалегідь заготував цілий каталог і тепер так і сипав іменами героїв соціалістичних революцій, видатних учених, письменників, мандрівників.

— Як вам подобається це море? — спитав він мене з виглядом короля, який збирається нагородити земельною власністю свого васала. — Чи не назвати його «морем Артем’єва»?

Я глянув на глибоку западину, що простягалася до самого обрію і порізану розколинами. Це море нічим не різнилося від інших місячних морів.

— Якщо дозволите, — сказав я, трохи повагавшись, — назвемо його «морем Антоніни».

— Антонія? Марка Антонія, найближчого помічника Юлія Цезаря? — спитав, не дочувши, Тюрін. Його голова була набита іменами великих людей і богів старовини. — Що ж, це добре. Марк Антоній! Це звучить непогано і ще не використано астрономами. Хай так і буде. Запишемо: «море Марка Антонія».

Мені незручно було поправляти професора. Так найближчий соратник Юлія Цезаря раптом одержав посмертні володіння на Місяці. Ну, та нічого. На мене і на Тоню ще вистачить морів.

Тюрін попросив спинитись. Ми були в улоговині, куди ще не досягало сонячне проміння.

Вийшовши з ракети, астроном витяг термометр і застромив його в ґрунт. Геолог рушив слідом за Тюріним. Через деякий час Тюрін витяг термометр і, глянувши на нього, передав Соколовському. Вони притулили свої скафандри один до одного і, очевидно, поділились міркуваннями. Потім швидко піднялись на площадку ракети. Тут знову заговорили. Я запитливо подивився на Соколовського.

— Температура ґрунту близько двохсот п’ятдесяти градусів холоду за Цельсієм, — сказав мені Соколовський. — Через це Тюрін в поганому настрої. Він пояснює це тим, що в даному місці мало радіоактивних речовин, розпад яких підігрівав би ґрунт. Він каже, що й на Землі океани утворилися саме там, де ґрунт був найхолодніший. На дні тропічних морів температура, справді, буває холодніша, ніж навіть у морях північних широт. Він запевняє, що ми ще знайдемо отеплені радіоактивним розпадом зони. Хоч, між нами кажучи, в загальному тепловому режимі Землі тепло радіоактивного розпаду становить дуже незначну величину. Я думаю, що так само й на Місяці.

Соколовський запропонував зійти вище, щоб краще оглянути загальний вигляд місячної поверхні.

— Перед нами розгорнеться вся карта. Її можна буде сфотографувати, — сказав він Тюріну.

Астроном згодився. Ми міцно вхопилися за підлокітники сидінь, і Соколовський посилив вибухи. Ракета почала набирати висоту. Тюрін безперестанку клацав фотоапаратом. В одному місці, на невеликій височині, я побачив нагромадження каменів або скель, що мало вигляд правильного прямого кута.

«Чи не будівлі це місячних жителів, які існували, поки Місяць не обернувся на мертву планету, позбавлену атмосфери?» — подумав я і відразу відкинув цю безглузду думку. Але правильна геометрична форма все-таки запам’яталась мені, як одна з ще не розгаданих загадок.

Тюрін совався на своєму кріслі. Очевидно, невдача з термометром дуже засмутила професора. Коли ми пролітали над черговим «морем», Тюрін зажадав, щоб Соколовський знизився в затінену частину, і знову виміряв температуру. Цього разу термометр показав мінус сто вісімдесят градусів. Різниця величезна, якщо тільки вона не була викликана значним нагрівом ґрунту від Сонця. Однак Тюрін подивився на Соколовського з виглядом переможця і безапеляційно заявив:

— «Море Спеки» — так буде воно називатись. Спека в сто вісімдесят градусів нижче нуля! А проте, чим це гірше, ніж «море Дощів» чи «море Достатку»? Жартівники ці астрономи!

Тюрін запропонував проїхати сотень зо дві кілометрів на колесах, щоб ще в двох-трьох місцях виміряти температуру ґрунту.

Ми їхали по дну вже іншого моря, якому я охоче дав би назву «моря Трясіння». Все дно було вкрите горбами, що подекуди мали маслянисту поверхню. Чи не були це нафтові шари? Трусило нас неймовірно, але ми все їхали. Тюрін досить часто перевіряв температуру. Коли в одному місці Цельсій показав двісті градусів холоду, астроном урочисто підніс термометр до очей Соколовського. В чому річ? А в тому, що коли температура знову знизилась, незважаючи на те, що ми їдемо назустріч місячному дню, то, значить, справа не тільки в нагріві ґрунту Сонцем. Чого доброго, професор має рацію.