Олександр Бєляєв - Зірка КЕЦ

— Еге, а коли ви подивитесь на Землю в мій телескоп, то побачите і свій Ленінград. Так от. Я припускаю на підставі моїх спостережень, що на Місяці є хоча б незначна кількість газів. Отже, можуть бути й деякі рослини… Завтра ми з вами полетимо перевіряти. Я, власне, не дуже люблю подорожі. Мені й звідси видно. Але на цій експедиції наполягає наш директор. Дисципліна насамперед… Так от… Тепер повернемось до нашої розмови про філософію руху…

Нескінченний прямолінійний рух точки в просторі — безглуздя! Такий рух нічим не різниться від нерухомості. Нескінченність попереду, нескінченність позаду, — немає масштабу. Всякий пройдений відрізок шляху, порівняно з нескінченністю, становить нуль.

Але як же бути з рухом в усьому Космосі? Космос вічний. Рух у ньому не припиняється. Невже ж і рух Космосу — безглуздя?

Я кілька років думав про природу руху, поки не знайшов, у чому суть.

Справа виявилася зовсім проста. Факт той, що в природі взагалі немає безперервного нескінченного руху, — і прямолінійного, і по кривій. Всякий рух переривчастий, ось у чому секрет. Ще Менделєєв довів закономірну переривчастість величин (навіть величин!), в даному разі атомів. Еволюційне вчення заміняється, вірніше поглиблюється, генетичним, чимраз більша роль у розвитку організмів надається стрибкам, мутаціям. Переривчастість магнітних величин довів Вейс, переривчастість випромінювання — Бланк, а переривчастість термічних характеристик — Коновалов. Космос вічний, але всі рухи в Космосі — переривчасті. Сонячні системи народжуються, розвиваються, старіють і вмирають, народжуються нові різноманітні системи. Мають кінець і початок, а значить, і масштаби виміру. Те саме відбувається і в органічному світі… Вам усе зрозуміло? Ви стежите за моєю думкою?..

На моє щастя, з люка знову з’явилась голова негра з мавпеням.

— Товаришу Артем’єв, Крамер чекає вас в атмосферній камері, — сказав негр.

Я поспішив попрощатися з професором і виповз з цього павучого закутка.

Признаюсь, Тюрін примусив мене подумати про його філософію. «Щастя в русі». Але яке сумне видовище, коли дивитися збоку, являє собою творець філософії руху! Загублений у темних просторах неба, обплутаний павутинням, нерухомо висить він дні, місяці, роки… Але він щасливий, це безсумнівно. Недостача руху тіла замінюється інтенсивним рухом думки, мозкових клітин.

Крамер чекав мене, не знімаючи свого скафандра, — він, очевидно, поспішав. Я швидко одягся. І мій провідник, знизивши атмосферний тиск майже до повного вакууму, відчинив зовнішні двері. Міцно тримаючи мене перед собою, він обережно відокремився від стін обсерваторії боковим ковзним рухом і за допомогою коротких пострілів повернувся до Зірки Кец. Потім зробив кілька сильних пострілів, і ми помчали з великою швидкістю. Тепер Крамер міг і випустити мене з рук, але, мабуть, вже не довіряв моїй «льотній майстерності» і придержував ззаду за лікоть.

Поглянувши на Зірку Кец, до якої ми наближались, я помітив, що вона досить швидко обертається на своїй поперечній осі. Очевидно, ремонт оранжереї було закінчено, і тепер штучно створювалась більша сила ваги.

Нелегке завдання — пришвартуватись до крила вітряка, коли воно обертається. Але Крамер справився з цим. Він почав описувати кола над кінцем циліндра Зірки в напрямі його обертання. Зрівнявши таким способом наш рух з рухом циліндра, він ухопився за скобу.

Не встиг я роздягтися, як мене викликала до себе Меллер.

Не знаю, чи набагато в ракеті збільшилась вага. Мабуть, вона була не більша за одну десяту земної. Але я відчув знайоме приємне напруження мускулів. Приємно було «ходити» ногами «по підлозі», знову знайти верх і низ.

Я бадьоро ввійшов до Меллер.

— Добридень, — сказала вона. — Я послала по Тюріна. Він зараз буде тут. Яке він на вас справив враження?

— Оригінальна людина, — відповів я. — Однак я думав зустріти…

— Я не про те, — обірвала мене Меллер. — Який він має вигляд? Я питаю, як лікар.

— Дуже блідий. Трохи набрякле обличчя…

— Звичайно. Він живе зовсім неможливим життям. Адже в обсерваторії є невеличкий сад, гімнастичний зал, апарати для тренування мускулатури, але він нехтує своїм здоров’ям. Признатися, це я умовила директора відрядити Тюріна на Місяць і далі наполягатиму на докорінній зміні його життєвого режиму, інакше ми скоро втратимо цю надзвичайну людину.

З’явився Тюрін. При яскравому освітленні амбулаторії він виглядав ще гірше. До того ж мускули його ніг зовсім одвикли від руху і, можливо, частково атрофувались. Тюрін ледве стояв на ногах. Коліна його підгинались, ноги тремтіли, він безпорадно розмахував руками. Якби його зараз перенести на Землю, він, мабуть, почував би себе, мов кит, викинутий на берег.