Александр Беляев - Небесний гість

А поки крижана планетка наближатиметься до голубого сонця, його планети, як вирахував Архімед, мають зайняти таке положення: крайня — Альфа буде на протилежному боці орбіти за голубим сонцем, а Бета підійде так близько, що майже перетне шлях крижаної планетки. Решту докінчить притягання Бети.

Поступово голубе сонце ставало все меншим, а Бета зростала і незабаром уже здавалася величезним місяцем, що розкинувся на півнебосхилу. Наближався цікавий, але небезпечний момент — спуск на планету Бета.

В міру наближення до голубого сонця його світло й тепло відчувалися все більше. В гідростаті вже можна було працювати і навіть читати, не світячи електричних ламп. Химерним було це світло — голубе із зеленкуватим відтінком. Спершу обличчя здавались блідо-зеленими, страшними. Та поступово очі мандрівників звикли, і обличчя стали звичайними.

Дедалі відчутнішими були й теплові промені, які посилало у світовий простір голубе сонце. Вже можна було погрітися, сидячи коло ілюмінатора, ніби в промінні першого весняного сонця. Крига на оберненому до голубого сонця боці планетки почала розтоплюватися, а на тіньовому боці ще був міцний лід. Та поступово вся крижана планетка розтанула і знову перетворилась на водяну. Гідростат опустився до її центра, оповитий зеленим присмерком.

Савич засвітив прожектор. Всі з цікавістю спостерігали, як оживають у потеплілій воді риби, як швидко починають плавати.

— Ото б юшки наварити! — сказав Савич. — Саме воно! — озвався Тюменєв. — Коли вріжемося в атмосферу Бети, вся наша водяна планетка закипить і перетвориться на казан з юшкою.

«А ми не зваримося?» — хотів запитати Савич і стримався, згадавши, що стіни гідростата зовсім нетеплопровідні.

— Юшки поїсти було б справді непогано, — казав далі Тюменєв, великий любитель риби. — Чому б нам і не наловити риби?

Архімед і Савич з охотою пристали на цю пропозицію. Якою цікавою не була подорож, а життя в гідростаті минало одноманітно. А тут така незвичайна розвага. Молоді супутники Тюменєва засперечались, як ловити рибу: сіткою чи остями, — і те, і друге треба було ще зробити. Вирішили — остями.

Взявши ості, Архімед і Савич у водолазних костюмах вийшли з гідростата через люк у верхній легкій надбудові.

Голубе сонце вже досить яскраво осявало невелику водяну планетку, всередині якої метушились риби. Деякі з них, тікаючи від остів, вистрибували на поверхню планетки, зразу ж розривалися від внутрішнього тиску і повільно падали.

Полювання було вдале. Цього дня мандрівники ласували свіжою рибою. Згодом обговорили план, як краще прикріпити до гідростата парашут, потрібний для посадки, щоб він розкрився вже у верхніх шарах атмосфери Бети, інакше ривок буде надто сильним, стропи не витримають, тріснуть, парашут одірветься.

На другий день Архімед, скінчивши щоденні обчислення і провівши астрономічні спостереження, заявив, що до посадки лишилося всього п'ять годин з хвилинами. Час прикріплювати парашут. Він зберігався у верхньому відсіку, що міг наповнюватися водою.

Тюменєв і Турцев, допомагаючи один одному, налягли водолазні костюми й пішли. Савич сів коло апаратів управління, запалив люлечку і замислився про те, що чекає їх у найближчому майбутньому. Він подивився крізь стіну. Од неї віяло теплом. Вона світилась зеленкувато-голубим світлом. Сонце Бети вже близько. Самої планети не видно — вона десь під ногами. Крізь протилежний бік стіни видно яскраву білу зорю. Це наше Сонце. Десь біля нього має бути Земля. Савич зітхнув. Сказати правду, він страшенно боїться посадки…

Раптом заговорив радіоприймач. Вісті з Землі. З милої, рідної Землі, яку зараз навіть неможливо розшукати у світових просторах…

Якась американська радіостанція повідомляла про трьох героїв, що вирішили полетіти з Землі на зорю. «Тюменєв, Турцев і Савич — ось три славетні імені…»

Савич слухає, осміхається і навіть заплющує очі від задоволення. Як все-таки добре, що він узяв участь у цій експедиції…

— Ну, от і ми! Діло зроблено, — сказав Тюменєв, увіходячи. — А ви, здається, дрімаєте? Про що це базікає радіо? Англія? Америка?

— Я не спав, — промовив Савич. — У вас, здається, поранена рука, Турцев?

— Рука — пусте, — відповів Архімед, нашвидку роблячи перев'язку. — Костюм водолазний порвав, зачепившись за залізну скобу, — це гірше. Вода почала проникати всередину костюма. Довелося перетягти руку обривком троса. Добре, що це трапилось, коли роботу було вже скінчено.