Александр Беляев - Небесний гість

Здесь есть возможность читать онлайн «Александр Беляев - Небесний гість» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1963, Издательство: Молодь, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Небесний гість: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Небесний гість»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Творчість визначного радянського письменника-фантаста О. Р. Бєляєва користується величезною популярністю серед молоді. Читачі добре знають такі його науково-фантастичні романи та повісті, як «Людина-амфібія», «Аріель», «Зірка КЕЦ», «Голова професора Доуеля» та інші. Проте ряд творів письменника друкувався свого часу лише в періодичній пресі, окремими виданнями не виходили, і читачі їх майже не знають.
У збірку «Небесний гість» ввійшли саме такі незаслужено забуті твори О. Р. Бєляєва. Тут вміщено, зокрема, науково-фантастичну повість «Небесний гість» та кілька маловідомих науково-фантастичних оповідань, присвячених найрізноманітнішим науковим проблемам.
Усі ці твори О. Р. Бєляєва, безперечно, становлять інтерес для любителів фантастики та пригод.

Небесний гість — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Небесний гість», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Тюменєв був захоплений цими страшними, але величними картинами, які нагадували йому описи перших днів земної кулі.

— Чудово! — щохвилини вигукував він. — Коли уявити, що це не океан і повітря, а вогняна стихія розжарених газів, то можна мати точну картину тієї далекої пори, кои біля нашого Сонця пройшла невідома зоря і вирвала з його поверхні вогняні маси, з яких згодом утворилися планети.

А ви відчуваєте, яка легкість у всьому тілі? Зоря підіймає нас невидимими силами, і ми втрачаємо вагу. Так, так. Зараз я міг би однією рукою підняти тебе, Архімед! — говорив Тюменєв, не відводячи очей од перископа і розмахуючи руками.

Якщо хвиля заливала перископ, Тюменєв хвилювався, нетерпляче очікуючи, коли видимість відновиться. Гідростат, камери якого були наповнені повітрям, тримався на поверхні бурхливого океану, мов поплавець,

— Ну, ну, натисни ще трохи! — заохочував Тюменєв зорю. — Ще одне зусилля — і ти вирвеш з океану маленьку водяну планетку, точнісінько так, як твоя сестра колись вирвала з надр Сонця кусок його вогняної матерії. Натисни ж іще трохи, напружся!

Савича та Архімеда дуже тішило відчуття втрати ваги власного тіла. Вони піднімали один одного, пересували речі, підстрибували до стелі.

У цій метушні вони не помітили, як у різноголосий спів апаратів та машин увірвався повнії звук — глухе стугоніння.

— Що таке? Я більше нічого не бачу. В чому справа? Перископ зіпсувався? — стурбовано вигукнув Тюменєв.

— Товаришу Савич, де вимикач підводного прожектора? — спитав Архімед. — А, ось він. — Турцев повернув вимикач.

Через дві секунди стіни стали «прозорими», і мандрівники побачили риб, що швидко проносилися знизу вгору.

— Ми падаємо! Опускаємося! — вже з жахом вигукнув Тюменєв. — Чому? Дивно. Незрозуміло. Що трапилось?

Савич уже зрозумів і кинувся до механізмів, які керували наповненням і відкачуванням води в баластних цистернах. Якщо гідростат почав занурюватися, — значить, баластні цистерни наповнилися водою. Але яким чином? Можливо, в метушні він сам або Архімед зачепили важіль, а може, зоря своїм притяганням розладнала дію механізмів. З'ясовувати часу не було. Савич поспішав звільнити цистерни од води, після чого гідростат мав спливти.

Потяглися нестерпні секунди, що вирішували долю експедиції. З кожним метром занурення зменшувалась надія на політ. Тюменєв був надзвичайно схвильований. Він важко дихав, зблідле обличчя вкрилося потом. Якби його тіло не втратило значної частини ваги, то він не встояв би на ногах. Широко розплющеними очима, з. тугою дивився професор на риб, що піднімалися вгору, ніби вже летіли на зорю, в той час як він лишався в'язнем Землі.

Та раптом обличчя Тюменєва пожвавішало.

— Дивіться! — радісним, схвильованим голосом вигукнув він. — Риби почали повільніше підніматися вгору, отже, ми повільніше опускаємося. Баластні цистерни звільняються од води. А ось риби почали вже й опускатись. Ми підіймаємось. Підіймаємось, Архімед! Чудово! Цікаво, одірвались ми від Землі чи ні? Нам треба спливти на поверхню, тоді вже ми напевно полетимо в небо. А може, вже летимо?

— Летимо, дядечку! Дивіться! — Архімед показав на «прозору» стіну. Видно було зорі, глибоко внизу лежав океан.

— Летимо! І як непомітно! Чудово! То ж бо й воно! — захоплено вигукнув Тюменєв.

— Летимо! — сказав Турцев так просто, ніби вони були в дачному поїзді.

— Летимо! — зітхнувши, озвався Савич. Йому стало сумно. Він уже шкодував, що вирушив у цю рисковану подорож.

10. Крижаний метеорит

Куточок зоряного неба та океан, що лежав глибоко внизу, було видно недовго. Вирвана зорею частина океанської води швидко пролетіла крізь зону земної тіні. На одному боці гідростата сліпуче блиснуло сонце, другий бік заглибився в густу тінь. Потім поверхня гідростата, освітлена сонцем, поринула в зеленкуватий сутінок.

Учасники експедиції намагалися визначити, що з ними діється.

В ту мить, як гідростат відривало од Землі, він був на поверхні водяного веретеноподібного тіла, і мандрівники на мить могли побачити океан, зорі, сонце. Далі, за законом всесвітнього тяжіння, веретеноподібне водяне тіло мало швидко перетворитись на кулясте, а гідростат, як важчий, — потонути, опуститися до центра водяної планетки. Настала зелена сутінь.

Та ось зеленкувате присмеркове світло почало набувати відтінку білого матового скла. Що трапилося? Савич не був астрономом і запитливо подивився на Тюменєва.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Небесний гість»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Небесний гість» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Небесний гість»

Обсуждение, отзывы о книге «Небесний гість» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x