Борис Ляпунов - Людина дивиться в завтра

Коли починається спад, на допомогу приходять інші електростанції. Вони дають енергію для підкачування води в басейн. Інакше ПЕС була б невигідна. Лише працюючи разом, допомагаючи одна одній, припливні, річкові, теплові станції зможуть давати енергії стільки, скільки потрібно будь-якої пори року, будь-якого часу на добу.

Слід зауважити, що будувати припливну станцію доводиться дещо інакше, ніж ГЕС. В річці не буває такої різниці в рівнях води, і річковій греблі не доводиться витримувати такого сильного напору хвиль. Гребля ПЕС набагато довша, часом вона простягається на кілька десятків кілометрів. Монтують станцію на спокійній ділянці затоки, де хвилі не заважають. А потім частинами відбуксировують її на місце.

Та не лише «синім вугіллям» вичерпуються багатства Світового океану. Сотні тисяч кіловат енергії на кілометр берега несе з собою штормова хвиля. Скільки ж енергії губиться, коли вирує Океан! Щоправда, шторми бувають не завжди, і, як скористатися штормовою хвилею, техніка ще не знає. Зате є намір змусити працювати звичайні хвилі, які здіймає вітер і кидає на узбережжя.

Може, поставити на хвилях поплавці і з’єднати їх важелями з насосами? Хвиля накачуватиме воду в басейн, а звідти вода прямуватиме до турбін… Чи подати воду нагору без усяких поплавців, примусивши хвилю рухатися до конічних лійок? Тоді вода, попавши у вузький прохід, з великою швидкістю рине до труби, що веде в басейн. Або, нарешті, поставити на поплавцях поршні з пружинами, щоб хвилі, рухаючи поршні вперед і назад, приводили в дію електрогенератор. Перші спроби вже зроблено. Та поки що потужні хвильові поплавкові ГЕС «лише інженерна мрія.

Можна було б спорудити в Океані ще й таку електростанцію, яка використовує різницю температур поверхневих та глибинних шарів води. Це так звана термоелектростанція.

Сонце прогріває воду лише з поверхні. Опустившись приблизно на кілометр, ми потрапили б у шар, де всього кілька градусів тепла. Особливо велика різниця температур у тропіках: тридцять градусів на поверхні і всього п’ять на глибині.

Якщо в котлі створити вакуум, вже при тридцяти градусах вода закипить, і турбіни одержать потрібну їм пару. Спрацьована пара надійде в конденсатор, охолоджуваний глибинною водою, і знову перетвориться на рідину.

Для океанських термостанцій, очевидно, обиратимуть такі місця біля узбережжя, де зразу починається велика глибина, їхня економічність буде незначна, бо перепад температур все-таки замалий. Отже, треба будувати не саму лише електростанцію, а цілий енергохімічний та почасти харчовий комбінат.

Щоб турбіна могла працювати на парі морської води, з неї треба вилучити солі. Конденсатор, у якому охолоджується пара, правитиме за джерело прісної холодної води. А це має неабияке значення для півдня. Крім того, насоси, накачуючи воду в котел, будуть водночас виловлювати рибу.

Таку станцію вже запроектовано. Слід сподіватися, що коли дослід буде вдалий, біля берегів південних морів виросте не один такий комбінат.

У тропіках, як ми вже казали, вода на поверхні тепліша, ніж на глибинах. А в Арктиці навпаки «нагорі лід, під ним вода з температурою вищою нуля. Знову перепад температур, і його теж пропонували використати для роботи термостанцій, тільки іншої будови.

Вода тут непридатна для одержання пари. Але її можна замінити рідким бутаном, який легко закипає, коли його нагріти цією підльодною водою. Бутанова пара піде в турбіни, а звідти «в конденсатор, що охолоджується льодом, адже зверху температура значно нижча нуля.

Арктична термостанція має той самий недолік, що й тропічна «невелику потужність. А розміри турбіни будуть чималі. Та й побічних вигод не одержимо.

…Ми розповіли про ці проекти, щоб показати, які різноманітні шляхи вишукували інженери для енергетики майбутнього, як намагалися вони використати кожну можливість для одержання струму. Та наука йде вперед, і з’являються інші, економічніші джерела енергії, народжуються нові проекти.

В пошуках енергії техніка майбутнього звернеться до тепла, прихованого глибоко в надрах планети. Запаси його визначаються величезною цифрою «двісті п’ятдесят трильйонів кіловат-годин на рік. Це в два з половиною рази більше, ніж могли б дати припливи, та майже у вісім разів більше, ніж дали б ріки.

Скориставшись теплом Землі, людство одержало б коли не вічне, то принаймні довговічне джерело енергії. Адже це тепло не залежить ні від Сонця, ні від Місяця, як усі інші енергетичні ресурси.