Алан Дин Фостер - Чужий

«Якщо, звичайно, протримаємось», — подумки додала Ламберт.

— Добре, — пробурмотів Даллас, спостерігаючи за двома лініями, які переплелися на його екрані. Це видовище радувало око. — Увімкнути штучну гравітацію.

Ламберт клацнула вимикачем, і корабель почало кидати. Шлунок Далласа почав протестувати проти зникаючої гравітації планети, яку вони щойно залишили завдяки сильному і безповоротному ривку.

— Увімкнула, — відповіла Ламберт, коли її власні нутрощі стали на своє місце.

Ріплі гарячково переводила погляд між індикаторами. Коли між ними з’явилася невелика розбіжність, вона швидко виправила її.

— Нерівномірна тяга. Змінюю вектор.

Вона клацнула вимикачем, задоволено спостерігаючи, як стрілка повертається на своє місце.

— Увімкнула компенсацію. Ситуація нормалізувалася, все добре.

Даллас уже почав сподіватися, що вони прорвуться без проблем, аж раптом капітанський відсік струснула сильна вібрація, яка швидко вщухла, однак усі члени екіпажу переполошились і запанікували.

— Що це в біса було? — вголос поцікавився Даллас. У відповідь він почув сигнал попередження на телефоні.

— Паркере?

— Так. У нас тут проблеми.

— Серйозні?

— Перегрів двигуна на правому борті. Перевір сам.

— Ти можеш його полагодити?

— Жартуєш? Я вимкнув його.

— Повторна компенсація нерівномірної тяги, — спокійно промовила Ріплі.

— Продовжуйте, поки не досягнемо нульової гравітації, — сказав Даллас у мікрофон.

— А по-твоєму, чим ми тут займаємось?

Телефон замовчав.

У капітанському відділенні було чутно, що двигуни ревуть трішки по-іншому. Ніхто не дивився один на одного, побоюючись зустріти відображення свого страху.

Рухаючись трішки повільніше, але все ще з легкістю розсікаючи вируючі хмари, «Ностромо» летів углиб космосу в пошуках нафтоочисної установки.

На відміну від відносного спокою в капітанському відсіку, у інженерів кипіла робота. Бретт знову скоцюрбився біля труб, обливаючись потом і мріючи вибратися звідти.

— Знайшов? — запитав Паркер.

— Гадаю, що так. Пил знову забиває кляті повітрозабирачі. Двигун номер два знову перегрівається.

— Я гадав, що ми вимкнули той мотлох.

— Я теж. Схоже, знову втратили кожух. Кляті двигуни! Такі вразливі!

— Вони не пристосовані до польотів крізь пилові бурі, — нагадав своєму колезі Паркер. — Плюнь на нього. За дві хвилини ми будемо поза межами атмосфери.

Капітанське відділення тремтіло під час злету, усі прикипіли до своїх панелей управління. Даллас хотів відправити запит до інженерного відсіку, але згодом передумав. Якщо Паркеру буде про що повідомити, він це зробить.

«Ну ж бо, лети вгору», — подумки благав Даллас, пообіцявши собі, що видасть інженерам премії, про які вони постійно патякали, якщо вони зможуть підтримувати головні двигуни в робочому стані ще кілька хвилин. Давач на його панелі свідчив, що гравітація різко падала. «Будь ласка, ще хвилинку», — благав капітан, несвідомо ковзаючи по стіні рукою.

Розірвавши запону хмар, «Ностромо» вирвався у відкритий космос. А ще за хвилину п’ятдесят гравітаційний індикатор на панелі управління Далласа показав нульове значення. Це викликало щиру радість у капітанському відділенні, хоч це було в дечому непрофесійно.

— Ми зробили це, — промовила Ріплі, виснажено відкинувшись на м’яку спинку крісла. — Чорт забирай, ми зробили це.

— Я в цьому сумнівався, коли ми зазнали першого вібраційного удару й почали втрачати швидкість, — хрипло зізнався Даллас. — Я уявив, як нас розмаже по перших-ліпших скелях. Я вже подумав, що нам доведеться увімкнути гіпердвигун і втратити нафтоочисну установку.

— Не турбуйся, — промовила Ламберт, не посміхаючись. — Ми могли знову приземлитися і залишитися там. Потім спрацював би наш автоматичний аварійний радіомаяк, і ми б занурилися в гіперсон, чекаючи доки нас не врятує екіпаж якогось випадкового корабля, який теж розбудять.

«Поки що нічого не говори про премії. Зробиш їм сюрприз, коли всі прокинуться на земній орбіті», — подумав Даллас. Але тепер інженери, як мінімум, заслуговували на усну подяку. Капітан увімкнув телефон.

— Гарна робота. Як наш корабель?

— Тепер, коли ми здолали пилову завісу, він мурчить точнісінько як Джонс.

У динаміку пролунало різке рипіння. Даллас насупився, міркуючи, що б це могло бути, але потім збагнув, що це Паркер відкрив пиво, мимоволі тримаючи його біля мікрофону.