Аркадій Стругацький - Малюк

У будь-якому випадку, зрозуміло, що зроблене відкриття є відкриттям першорядної важливості, реалізувати його необхідно, але це можливо тільки через посередництво Малюка. Незабаром має прибути ментоскопічна та інша спецтехніка. Використати її на всі сто відсотків ми зможемо тільки в тому випадку, якщо Малюк нам повністю довірятиме і, більше того, відчуватиме доволі сильну в нас потребу.

— Я вирішив, що сьогодні в контакт із ним не вступаю, — промовив Комов, відсунувши порожню склянку. — Сьогодні ваша черга. Стасю, ви покажете йому свого Тома. Майє, ви разом гратиметеся з м’ячем і кататимете його на глайдері. Не соромтеся його, хлопці та дівчата, веселіше, простіше! Уявіть собі, що він — ваш молодший братик-вундеркінд… Якове, вам доведеться побути на чергуванні. Зрештою, ви самі його впровадили… Ну, а якщо Малюк добереться й до вас, якось наберіться мужності і дозвольте йому посмикати вас за бакенбарди — дуже вже він ними цікавиться. А я зачаюся, наче павук, буду за всім цим спостерігати і реєструвати. Тому, молодь, з вашої ласки я екіпіруюся «третім оком». Якщо Малюк буде цікавитися мною, скажіть, що я розмірковую. Співайте йому пісень, покажіть йому кіно… Покажіть йому обчислювач, Стасю, розкажіть як він діє, спробуйте рахувати з ним наввипередки. Думаю, тут чекає вас якийсь сюрприз… І нехай він більше питає, якомога більше. Чим більше, тим краще… По місцях, хлопці та дівчата, по місцях!

Він підхопився і помчав. Ми поглянули одне на одного.

— Питання є, кібертехніку? — запитала Майка. Холодно запитала, зовсім не по-товариськи. Це були її перші слова за весь ранок. Вона навіть не привіталася зі мною сьогодні.

— Ні, квартир’єре, — сказав я. — Питань нема, квартир’єре. Вас бачу, але не чую.

— Все це, звісно, добре, — задумливо промовив Вандерхузе. — Мені бакенів не шкода. Але!

— Саме так, — сказала Майка, піднімаючись. — Але.

— Я хочу сказати, — вів далі Вандерхузе, — що вчора ввечері була радіограма від Горбовського. Він дуже делікатно, але зовсім недвозначно просив Комова не форсувати контакт. І він знову натякав, що був би радий до нас приєднатися.

— А що Комов? — запитав я.

Вандерхузе задер голову і, погладжуючи лівий бакенбард, поглянув на мене поверх носа.

— Комов висловився про це неповажливо, — сказав він. — Усно, звичайно. А відповів у тому розумінні, що дякує за пораду.

— І? — сказав я. Мені дуже кортіло поглянути на Горбовського. Я його до пуття навіть у хроніці ніколи не бачив.

— І все, — сказав Вандерхузе, теж підводячись.

Ми з Майкою рушили до арсеналу. Там ми відшукали і начепили на лоби широкі пластинчасті обручі з «третім оком» — знаєте, ці портативні телепередавачі для розвідників-одинаків, щоб можна було безперервно передавати візуальну й акустичну інформацію, все, що бачить і чує сам розвідник. Проста, але дотепна річ, її зовсім недавно почали включати в комплект обладнання ЕР. Довелося трохи поморочитися, поки ми припасовували обручі, щоб вони не тиснули на скроні і не спадали на перенісся і щоб об’єктив не екранувався капюшоном. При цьому я сипав різними дотепами, всіляко провокував Майку на жарти на мою адресу та й узагалі пускався на всі заставки, щоби хоч трохи розворушити її. Все марно — Майка залишалася похмурою, відмовчувалася або відповідала односкладно. Взагалі з Майкою таке трапляється, бувають у неї напади нудьги, і в таких випадках найкраще дати їй спокій. Але зараз мені здавалося, що Майка не просто нудьгує, а сердиться, і сердиться саме на мене. Я чомусь почувався винним перед нею і зовсім не розумів, що робити.

Потім Майка рушила до своєї каюти шукати м’яча, а я випустив на волю Тома і погнав його на посадочну смугу. Сонце вже підбилося, нічний мороз ущух, та все-таки було ще дуже холодно. Мій ніс відразу задубів. На додачу слабким, але дуже лютим вітерцем віяло з океану. Малюка ніде не було видно.

Я трохи поганяв Тома по смузі, щоб дати йому розім’ятися. Том був приємно вражений такою увагою і віддано просив наказів. Потім підійшла Майка з м’ячем, і ми, щоби не замерзнути, хвилин із п’ять постукали — чесно кажучи, із задоволенням. Я все сподівався, що Майка, як завжди, ввійде в азарт, але і тут — усе даремно. Зрештою мені все набридло, і я прямо запитав, що трапилося. Вона поставила м’яч на рубчатку, сіла на нього, підібрала доху і похнюпилась.

— У чому все-таки справа? — повторив я.

Майка поглянула на мене і відвернулася.

— Може, ти все ж таки відповіси? — запитав я, підвищивши голос.