Ігор Росоховатський - У підводних печерах (збірка)

Славко вів батискаф повільно, весь час підсилював чи зменшував світло прожекторів, освітлював дно під різними кутами.

Пропливали повз темні ущелини, підводні плато, скелі з червоно-синьо-зеленими, ніби мозаїка, панно. Повз розквітлі анемони, які переливалися м’якими пастельними тонами. Деякі ділянки були майже пустельні, на інших помічали табунці риб. З темряви на промінь прожектора випливла зелена змієподібна мурена. Час від часу роззявляючи пащу, всіяну гострими зубами, вона йшла просто на батискаф, ніби мала намір спробувати на міцність його обшивку.

— Оце хижак! — вигукнув Славко. — Іде на світло і нічого не боїться, хоча «здобич» трошки й завелика…

Аж ось і знайома скеля.

— Тут, — майже одночасно мовили Славко й Валерій, побачивши виступ, схожий на голову носорога.

Так, це був той самий виступ, та сама скеля, біля підніжжя якої нічого не росло.

Потужні промені прожектора освітлювали біле крейдяне каміння, піщані острівці… Але контейнера не було. Наче шмат вірьовки, ледь коливалося над камінням стебло рудої, з яскравими цяточками водорості, занесеної сюди течією.

— Щоб контейнер занесло кудись течією, вона мусить бути дуже сильна, а прилади цього не показують, — бурмотів Славко.

— Тоді, мабуть, підводний човен не просто пройшов мимо, — обізвався молоденький командир.

— А може бути, що ні те, ні друге, — начебто дражнився з ним Славко.

— Ви на військовій службі були? — зиркнувши на нього, спитав командир.

— Хочете сказати, що там би з мене людину зробили, — засміявся Славко. — Та це зараз ні до чого.

Він скерував носовий прожектор трохи лівіше.

— Погляньте! — вигукнув. — Бачите слід? Ніби хтось і справді тягнув контейнер. А втім, це могла бути і течія, особливо якщо сила її не постійна. Тут треба визначити рух води…

— Не завадило б також зробити розвідку і ретельно оглянути місцевість, використавши водолазів та дельфінів, — зауважив командир.

— Правильно, — погодився Славко. — Тут неподалік є навчальна база біоніків. Дресирують дельфінів. Викличемо Людочку та її друзів.

Цієї миті Валерій, припавши до бокового ілюмінатора, вигукнув:

— Знову він!

До батискафа підпливав восьминіг. У яскравому світлі променя, там, де билося одне з трьох сердець молюска, було видно темну пляму. Восьминіг зовсім не маскувався, навпаки — набув чорного кольору з поздовжніми білими смугами, немов хотів, щоб його швидше помітили. Схоже було, що це їхній давній знайомий, бо вже занадто впевнено зазирнув він у віконечко, з цікавістю зупинивши погляд на командирові.

Командир бачив восьминога вперше, і його охопив подив, як свого часу Славка з Валерієм. А втім, і тепер їх зачарували ці величезні, нелюдські і майже людські очі.

— Можливо, справжні очі у нього значно менші, — обізвався Славко. — Але навколо них розміщені колами ряди барвникових клітин — хроматофор. З їхньою допомогою восьминіг може «робити» очі великими, лякаючи ворогів.

— Які б великі не були в октопуса очі, зони в нього надто зіркі, — додав Валерій. Як і кожен дилетант, він полюбляв козиряти латинськими термінами. — 3 ним можуть позмагатися хіба що коти та сови.

— Ви теж учений? — запитав у нього командир.

Валерій вважав за краще промовчати. Він тепер і сам не міг визначити свою професію. Хоч він і філолог за освітою, але так склалося, що до філології зовсім непричетний і майже зовсім забув про неї.

Його голова була набита найрізноманітнішими знаннями з кібернетики й біології, медицини і міжнародного права, криміналістики, геології, космоплавання й столярної справи. Він володів прийомами джіу-джітсу і мав перший розряд з лижного спорту, захоплювався слаломом і підводним полюванням… Окрім усього, ще й непогано співав, акомпануючи собі на гітарі, і навіть сам складав пісеньки. А працював він роз’їзним кореспондентом комсомольської газети. Валерій, як і кожен журналіст, мріяв, що коли-небудь натрапить на справжній матеріал і зможе написати книжку… І ось тепер, здавалося, він на шляху до заповітної мети. Він заклинав долю, щоб контейнер затягла не течія, щоб восьминоги виявилися представниками нового, зовсім не відомого науці виду, щоб…

Тим часом восьминогий, а точніше восьмирукий, наче прикипів до ілюмінатора. Здавалося, він уважно стежить за всіма діями людей. Командир, певно, його вже не цікавив. Найбільше восьминіг дивився на Славка, і особливо, коли вчений вмикав той чи інший прилад. В такі моменти молюск розквітав різними барвами, ставав то чорним, то попелясто-сірим, зеленим або салатовим, жовтим, оранжевим, рожевим, червоним, вкривався плямами та смугами.