Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке)

Ящiр витягнув на берег уже все тiло. У водi лишався тiльки кiнець лускатого хвоста.

- Не рухайтесь! - прошепотiв Навратiл. - Вiн, мабуть, звертає увагу лише на рухомi речi.

Здавалось, припущення академiка пiдтверджується. Якийсь час потвора допитливо озиралась, нiби шукала свою жертву, потiм простягнула ноги i всiєю вагою лягла жовтим черевом на пiсок Вона спокiйно грiлась пiд променями двох сонць i тiльки час од часу махала важким хвостом, аж виляски йшли по водi. Голова її була звернена до групи вчених, що нерухомо стояли на скелi.

Збiгали секунди, хвилини...

- Ця гра в схованку мене дратує! - сказав пошепки Северсон. - Не будемо ж ми стояти тут до вечора!

- Спокiй i розсудливiсть! - озвався Навратiл. - Незабаром усе це скiнчиться.

***

- Не будемо гаяти часу, друзi! - пiдвелась з крiсла Молодiнова. Цаген i Балдiк лишаться на "Променi", а ми всi полетимо на Кварту. Мене не стiльки турбує оте загадкове перенесення "Стрiли", скiльки мовчанка групи Навратiла... Чи не могли б ви встановити, де мiститься рiка Надiя, яку вони дослiджують? - звернулась вона до Мак-Гардi.

Стрункий високий мужчина витяг з кишенi карту i розстелив її на столi.

- Приблизно в цьому районi, - показав вiн на широку протоку мiж континентами. - Карта ще не точна, спостереження ускладнюють хмари та туман. Але протоку знайдемо легко, бо вона роздiляє два найбiльшi суходоли. Той, де зараз перебуває наша експедицiя, ми назвали Новою Європою.

- Гаразд. А як справи у Фратева?

- Хвилину тому вiн повiдомив, що атомнi реактори вже в "Ластiвцi". Там же i непошкодженi деталi електростанцiї. Лишається перенести до лiтака лабораторiю, припаси i можна стартувати.

Не минуло й години, як "Ластiвка" була готова до старту. А ще через годину, облетiвши навколо планети, щоб знизити швидкiсть тертям об атмосферу, вона опустилась у безiменнiй протоцi, про яку згадував Мак-Гардi.

Повз круглi вiкна ракетоплана промчало вiяло водяних бризок. Через мить "Ластiвка", сповiльнюючи рух, уже спокiйно пливла морем. Оранжеве сонце саме заходило. Хилилося до обрiю також i жовте.

- Нам пощастило! - вигукнув Фратев, оглянувши узбережжя в бiнокль. Ми в гирлi рiки. Сподiваюсь, що це й є наша Надiя.

Але коли "Ластiвка" наблизилась до берега, Чан-су розчаровано похитав головою:

- Бачите буруни? Ця рiка впадає в море, а не витiкає з нього. Отже, це не Надiя.

Вроцлавський, що виконував обов'язки головного пiлота, дужче натиснув на педаль. Лiтак помчав уперед ще швидше, ледь торкаючись поплавками води.

Вже й друге сонце сховалось за щiльною запоною туману, яка висiла низько над обрiєм. День згасав у райдужному сяйвi вечiрньої заграви.

Вигляд узбережжя мiнявся на очах. Стрiмкоспаднi скелi, пiщанi рiвнини, порослi джунглями плоскогiр'я. Перетворений на своєрiдний кратер, лiтак саме минав велику затоку, коли Мак-Гардi раптом подав знак:

- Зупинiться, Вроцлавський! Тут, мабуть, i починається рiка Надiя... Вiн увiмкнув радiостанцiю i сiв перед мiкрофоном. - Грубер, Краус! Ми бiля затоки, з якої витiкає рiка в центральну частину континенту... Чуєте нас?

- Чуємо! - пролунало з динамiка. - Праворуч - дикi хвилястi скелi?

- Точно. А лiвий берег зводиться похило, вкритий густим чагарником.

- Вiрно. Приблизно за вiсiмсот метрiв звiдти знайдете широченну пiщану мiлину з пеньками дерев. Там лежала наша "Стрiла". Пошукайте гарненько, певно ж, лишились слiди, якi приведуть до нас.

- Хай тобi атомний вибух! - засмiявся Фратев. - Ми таки їх знайшли!

Тi вiсiмсот метрiв, якi лишились, "Ластiвка" пройшла за кiлька секунд. Але даремно всi напружували зiр: нiде не було й слiду пiщаної мiлини з пеньками. Характер берега лишався увесь час однаковим: вузька прибережна смуга пiску, а зразу ж за нею - густi хащi.

- Мабуть, це не тут, - сказав Мак-Гардi. - Попливемо далi.

- Постривайте! - махнув рукою Фратев. - На березi щось блищить.

Вроцлавський скерував туди лiтак. Поплавки "Ластiвки" торкнулись мiлини.

- Хай я провалюсь на двадцять метрiв пiд землю, коли це не мiкроскоп! - вигукнув Фратев i кинувся до дверей. Молодiнова марно намагалась затримати його: кiлькома стрибками вiн досягнув берега i пiдняв напiвзасипаний пiском прилад.

- Нi, - засмiявся Мак-Гардi, - Грубер похвалитись окомiром не може. Оця смужечка пiску, за його визначенням, - широченна!

- Як би там не було, ми йдемо їхнiми слiдами, - сказала Молодiнова. Тепер швидко готуйте пилки, сокири i зброю. Ми повиннi оглянути мiсцевiсть, поки не смеркло.

Вроцлавський лишився охороняти лiтак, а всi iншi вiдважно рушили в темнi хащi. Фратев i Чан-су прокладали шлях, Мак-Гардi з Молодiновою тримали напоготовi зброю. Гiлки та стовбури дивного чагарника були, на щастя, такi м'якi, що експедицiя просувалась вперед досить швидко. За нею лишалась вузенька стежка, схожа на тунель.