Григорій Адамов - Таємниця двох океанів

— Ця квітка жива, — сказав зоолог. — Актинія — тварина. Вона — хижак, справжній, страшенний хижак. А під нею в черепашці справді рак, але не звичайний, а рак-самітник. Дивись, він зовсім виліз із черепашки. Бачиш: власна шкаралупа вкриває лише його груди, голову і клешні. Решта його тіла м’яка і зовсім беззахисна. Тому рак завжди намагається знайти порожню черепашку якогось молюска, щоб заховати в ній своє довге голе черевце. І він всюди тягне цю черепашку за собою, як хатку, а за найменшої небезпеки ховається в ній цілком.

— Дивіться, дивіться! — закричав Павлик. — Рак вилазить із своєї хатки! Який він смішний! Одна клешня величезна, а друга маленька.

Павлик заливався веселим сміхом. Зоолог теж розсміявся.

— Яка вона красива, ця актинія! — захоплювався далі Павлик. — Вона схожа на айстру. Правда, Арсене Давидовичу? Тільки у неї пелюстки набагато довші, звивистіші і зовсім фіолетові… таких айстр не буває.

— Правда, правда, бічо. Тільки це не пелюстки, а щупальця. Живі, рухливі. Бачиш, як вони гойдаються навколо рота актинії, на верхівці її стовбура? Та ти поглянь навкруги: їх тут багато, цих актиній, і найрізноманітніших.

Павлик підняв голову. Справді, всі скелі і уламки каміння були вкриті цими яскравими, пишними підводними квітами. Високі, до тридцяти-сорока сантиметрів, і низькі, майже плоскі, то з довгими, що розвівалися, як розпущене волосся, то з короткими, немов підстриженими щупальцями, червоні, зелені, пурпурні, фіолетові, жовті, з усіма відтінками і переходами цих фарб, — вони являли собою живий, неймовірно яскравий квітник.

Навкруги шугали або повільно і поважно пливли риби незвичайних, найфантастичніших і несподіваних форм. Кілька невеликих губанів з усього ходу раптово, мов по сигналу, зупинились над прозорим шоломом зоолога. Червонуваті боки риб по всій довжині від довгастої голови до широкого закругленого хвоста, були розмальовані темно-синіми смугами, довгий спинний плавець з гострими, колючими променями рябів різноманітними фарбами. Ледве ворушачи хвостом і плавцями, повільно розкриваючи і закриваючи свої товсті, немов припухлі губи, губани ніби про щось радились, потім спустилися нижче і повисли непорушно з усіх боків навколо шолома зоолога. Здавалось, вони уважно розглядали і вивчали це дивне, незвичайне в підводному світі створіння, ліниво ділячись думкою з цього приводу.

Павлик не знав, на що раніше дивитись, чим більше захоплюватись. Він зробив мимовільний рух руками. В одну мить губани розлетілися і загубилися в невеликому табунці своїх родичів, які ретельно віддирали черепашки від сусідньої скелі і задумливо перетирали їх своїми тупими, плоскими зубами.

Поволі пропливла прозора, ніби вилита з найчистішого скла, рожевофіолетова медуза. Її холодцювате дзвоноподібне тіло внизу було облямоване ніжною бахромою, а з середини нього спускались, розвіваючись, мов пучок різнокольорових шнурків, довгі щупальця. Медуза плавно неслась, безперервно стискуючи і роздуваючи краї свого дзвона.

Біля одного з них ніжних створінь промайнула маленька срібляста рибка — і вмить картина змінилася. Щупальця прилипли до спини рибки, рибка завмерла, наче паралізована: жалкі нитки, викинуті з щупальців, вп’ялися у її тіло, впущена отрута одразу ж оглушила її. Щупальця стиснулись, підтяглися під дзвін, до рота медузи, і в наступну мить Павлик бачив уже крізь її прозоре тіло темні обриси рибки; вся вона не вмістилася в шлунку медузи, і хвіст стирчав ще через рот назовні.

— Бічо, глянь, що робить рак-самітник!

Павлик оглянувся. Рак зовсім виліз із своєї загнутої, як ріжок, черепашки. Згинаючи і розгинаючи голе рожеве черевце, він підповз до іншої такої самої черепашки, але більшої, засунув у неї клешню і витяг кілька піщинок.

— Що він робить? — спитав Павлик.

— Сам зрозумієш зараз, бічо. Мені також вперше доводиться бачити цю операцію не на малюнках, а в натурі, на власні очі.

Рак-самітник знову дослідив клешнею всередині черепашки і, очевидно, лишився задоволений. Він вповз черевцем вперед у черепашку і посидів у ній трохи, немовби влаштовуючись там. Потім він виліз і підповз до попереднього свого житла. Красуня-актинія, з невисоким циліндричним стовбуром, пофарбованим у темночервоний колір, з чорнильними смугам» і плямами, стояла свіжа, розкішна, то стискуючись, то розширюючись і далеко розпустивши навколо себе свої довгі фіолетові, з червонуватими кінцями щупальця. Щупальця грали, ворушились, звиваючись, оточуючи верхівку стовбура букетом гнучких барвистих змійок. Дві маленькі рибки, весело граючись чи ганяючись одна за одною, майнули сріблястими краплями, зачепивши щупальця актинії. В одну мить обидві рибки виявилися обплутаними клубком щупальців — безпорадні, не маючи змоги навіть поворушити хвостом.