Григорій Адамов - Таємниця двох океанів

Павлик хотів насамперед перевірити роботу радіоапаратури і — не міг. У вирішальну хвилину, сповнений страху і надій, він боявся цього останнього випробуваная. Нарешті, з завмираючим серцем Павлик ледь торкнув важіль радіоапарата і перевів його на хвилю «Піонера».

— Говорить «Піонер»! Павлику! Павлику! Відповідай, Павлику!

Все закрутилося перед очима Павлика. Він хотів щось сказати, крикнути, але сльози хлинули з очей, спазми стисли горло, і лише хриплі невиразні звуки виривалися з розкритого рота.

— Відповідай, Павлику! Відповідай! Говорить «Піонер»!

— Це я! Це я, Павлик! Я тут! Я тут!.. Допоможіть!.. Допоможіть!..

Сльози текли по радісному обличчю, що сміялося, крики переривалися щасливим сміхом.

— Я тут, Вікторе Абрамовичу! Я на кашалоті! Він несе мене кудись! Де ви? Де ви? Допоможіть!

Підводний човен вирвався з темних глибин, тягнучи за собою короткий, туманний, що швидко танув, шлейф. Він беззвучно і легко нісся, як, мабуть, несуться планети в безповітряному світовому просторі.

Панічно переляканий, напружуючи всю свою величезну силу, майже судорожними стрибками кашалот кинувся назад в глибину.

Під шоломом почувся капітанів голос:

— Павлику! Ця погоня може тривати невідомо скільки… Треба забити кашалота, щоб зняти тебе з нього… Ти зможеш, це зробити?

Серце Павликове стислося. Він помовчав, не знаходячи слів, потім відповів:

— Зможу, товаришу командир! Тільки мені шкода його.

— Нічого не поробиш, Павлику, — сказав капітан. — Не стрілять же нам у нього з ультразвукової гармати…

Втрутився схвильований голос Марата:

— Дозвольте, товаришу командир. Дозвольте сказати…

— Говоріть, Марате, говоріть.

— Справді, дуже шкода. Кашалот двічі врятував Павлика — від восьминога і від акул. Хай живе, товаришу командир. А Павликові накажіть запустити гвинт на повний хід і вперед вздовж тіла кашалота. Павлик легко зірветься і втече від його хвоста.

Знову пролунав голос капітана:

— Ти чув, Павлику, пропозицію Марата?

— Чув, товаришу командир. Це дуже добре. Я зараз так і зроблю…

Витягнувшись трохи похило вгору вздовж велетенського тіла кашалота, Павлик відкрив щиток управління і висунув назовні гвинт і рулі. Потім намацав важільок від гвинта і різко пересунув його на крайню позицію зліва — «десять десятих» — самий повний.

Від несподіваного сильного поштовху все потемніло і закрутилося в Павлика перед очима. Потім він побачив величезну тінь кашалота, яка швидко зникала в глибині, а позаду з масою правильних поздовжніх зморщок підводний човен, що повільно насувався.

З його правого борту відкинулася площадка, розсунулися металеві двері. Перейшовши на малий хід і зігнувшись в дугу, мов риба, Павлик прослизнув у широкий отвір, яскраво освітлений жовтуватим світлом електричних ламп.

У центральному посту вахтовий лейтенант Кравцов сидів перед щитком управління, задумливо дивлячись на екран і його купол. В блакитних сутінках екранного поля мелькали темні силуети зустрічних риб, головоногих, молюсків найрізноманітніших форм і розмірів.

Підводний човен ішов на шести десятих ходу; п’ятдесят п’ять миль на годину — середній крейсерський хід, при якому не перенапружувався матеріал вибухових дюз, не було потреби розжарювати корпус і окутувати його паровою оболонкою. Час від часу очі лейтенанта пробігали по сузір’ях маленьких зелених лампочок, які горіли на шитку управління і на круглій стіні центрального поста, заспокійливо доповідаючи про рівну, нічим не порушувану роботу всіх механізмів і агрегатів підводного корабля.

Лейтенант раптом простяг руку до телефонного щитка, і спокійне обличчя його пожвавішало. Він натиснув кнопку під номером дванадцять, і одразу ж поряд з щитком освітився невеликий матовосріблястий екран. На ньому з’явилося відображення госпітального відсіку, кількох ліжок, двох лежачих на них постатей і зоолога в білому халаті, який розглядав на матове світло лампи якусь пробірку. Зоолог повернув голову і запитливо скинув очі на екран.

— Пробачте, Лорд, — тихо, майже пошепки, промовив лейтенант, — не терпиться дізнатися, що поробляє Павлик.

Зоолог кивнув головою.

— Спить, — так само пошепки відповів він, підходячи зовсім близько до екрана і майже цілком заповнюючи його своєю бородою. — Спить, але не дуже добре. Мабуть, нерви розгулялися: вигукує, піднімається в напівсні, щось бурмоче і знову засипає.