Григорій Адамов - Таємниця двох океанів

Всі численні прилади показували нормальну роботу механізмів і машин підводного човна. Наближався південь, і перо курсографа, відзначаючи звивистий шлях «Піонера», встигло прокреслити на карті майже все Саргассове море по меридіану — з півночі на південь.

В кутку, біля густого сплетіння проводів, які сходилися біля щитка управління, тихо порався Марат. Він уважно досліджував один з проводів сигналізації і зв’язку з камерою кормової ультразвукової гармати. Зв’язок діяв слабо, з перебоями, і Птицин, молодший акустик, який працював біля цієї гармати, вимагав негайного полагодження. Цілу годину уже бився над цією роботою Марат. Головний електрик, військовий інженер другого рангу Корнєєв, не раз уже викликав його по телефону, квапив, зрештою навіть голосно крикнув:

— Ганьба, товаришу Бронштейн! Така дрібниця виявляється для вас важчою за проекти світового масштабу! Даю вам ще п’ятнадцять хвилин. Якщо ви не закінчите за цей час, то я… то я передам роботу Крамеру! Так-с… Майте на увазі! Соромно!

Марат був вражений до глибини душі. Справді, соромно. Особливо ця погроза щодо Крамера. І все це чув лейтенант! Правда, він навіть нічим не показав, що чує, а ввічливо мовчить, немов заглибившись у спостереження за екраном.

Напружуючи всю свою увагу, Марат понуро, з лупою біля очей, почав оглядати і шукати спочатку. І на першому метрі від вводу… Ні, це було вже занадто! Це було зовсім непростимо! Марат, гніваючись, навіть ударив себе кулаком по лобі і голосно назвав себе дурнем: на першому ж метрі від вводу ізоляція проводу виявилася ледь-ледь, майже непомітно для ока, пошкоджена, і провід своїм оголеним місцем стикався з металевими приладами.

— Що з вами, Марате? — запитав лейтенант.

— Знайшов! — радісно спалахнувши, відповів молодий електрик.

— Ага, вітаю! Значить, Крамер лишиться з носом! — розсміявся лейтенант.

Через дві хвилини все було в порядку. Птицин лишився задоволеним, про що й повідомив Маратові по телефону. Марат зараз же з’єднався з Корнєєвим і доповів йому про закінчення роботи.

— Дуже добре, — почувся голос Корнєєва. — Ідіть швидше обідати, а то запізнитеся.

Тільки Марат, зібравши свої інструменти і матеріали, попрямував до дверей, як почувся тихий здивований вигук лейтенанта.

Марат глянув на екран. На носовій смузі екрана, прямо перед підводним човном, навально неслася на південь велетенська темна тінь кита, його широкий хвостовий плавець швидко, з неймовірною силою працював, то підгинаючись, то високо підкидаючись. З могутньої спини тварини стирчав товстий глибоко вгрузлий у неї гарпун, від якого до поверхні океану тягся, як струна, трос. Майже зараз же за китом на куполі екрана з’явилося невелике парове судно, з труби якого виривалися густі клуби диму.

Судно було в жалюгідному стані. Воно швидко мчало в тому самому напрямі, що й кит. Ніс судна був затоплений, корма піднята догори, люди металися по палубі з сокирами в руках, мабуть даремно намагаючись дістатися на бак. Іноді ніс піднімався над поверхнею океану, і тоді широкі, могутні потоки води скочувалися з бака, і на мить біля самого форштевня показувались гарпунна гармата і туго, як струна, натягнутий трос, що тягся в глибину моря, до кита. Але в наступну мить бак з гарматою знову занурювався у воду, і судно продовжувало мчати вслід за китом, зарившись носом у хвилі.

— Збожеволіти можна! — закричав вражений Марат. — Що тут робиться!

— В чім річ? — запитав зоолог, який проходив коридором повз напіввідкриті двері поста управління. — Можна ввійти?

— Заходьте, заходьте! — жваво промовив лейтенант. — Цікаве видовище!

— А!.. — вигукнув зоолог, ледве кинувши погляд на екран. — Справді, рідкісна подія: кит тягне за собою китобійне судно. Ох, чорт візьми!

Кит зробив раптом велетенський стрибок і зараз же, здавалося з подвоєною силою і швидкістю, кинувся ще далі в глибину. Нещасне судно, немов вирвавшись із мертвої хватки, піднялося, але в наступну ж мить пірнуло носом так глибоко, що великий вал води, змітаючи все на шляху, затопив майже половину палуби — до самого капітанського містка.

Корма високо задерлася вгору, і на екрані показалося тремтяче коло від гвинта, який шалено крутився під нею. Одна людина з команди була змита хвилею, багато хто, не втримавшись на похилій палубі, покотився по ній, хапаючись за все, що потрапляло під руки.

— Судно на повному задньому ходу, — сказав лейтенант, — і ніякого впливу на кита! Оце так сила! Адже машина здатна, мабуть, розвити не менше як двісті кінських сил! Це чудовий, найновішої конструкції китобоєць примірно в триста регістрових тонн.