Григорій Адамов - Таємниця двох океанів

— Який чудовий винахід Крєпіна! — прошепотів він.

— Що ви сказали?

— Так, нічого… — знітився зоолог.

Йому здавалось непростимим думати зараз про щось інше, окрім Павлика.

— Швидше, Лорд! Швидше!

Зоолог порівнявся з Скворешнею. Пересунувши ще на кілька поділок важільці і збільшивши цим самим число обертів гвинта, вони вже зовсім в горизонтальному положенні понеслися ще швидше.

Налякані риби ледве встигали кидатися вбік від цих дивовижних, незвичайних для підводного світу створінь. Невелика каракатиця на мить затрималась і зараз же розплющилась об плече зоолога. Випустивши густу чорнильну хмару, розпустивши в передсмертній агонії свої десять рук, вона опустилася на дно, крутячись у вирі, який утворився позаду зоолога. Кілька довгих в’юнких угрів потоком води були притягнуті до скафандра Скворешні. Злякано крутячи гадючими головами з червонуватими оченятами, вони зсковзнули до його ніг і там були розрізані на кілька частин гострими краями рулів. Мелькнула невелика акула, кинулась було навперейми цим незвичайним створінням, але зараз же, вигнувшись дугою, шугонула вгору, до світлих вод поверхні.

Опустивши на гвинти запобіжні решітки, зоолог і Скворешня, як два важких снаряди, ввірвалися в зарості велетенських саргассових водоростей, які тяглися з дна до поверхні. Коріння водоростей, яке неглибоко проникало в грунт і служило не для живлення рослини, а тільки для її прикріплення до дна, легко відривалося під натиском скафандрів. Наповнені повітрям пухирці, що сиділи, як виноградники, на золотистих стовбурах і біля хвостиків листків, безперервно лопались, повітря з них виривалося, і вода, здавалось, кипіла по всьому шляху стрімкого бігу людей.

Закінчились водорості. За відкритою галявиною починалася коралова хаща.

— Де ж його тут шукати? — звернувся до зоолога Скворешня.

— З того боку.

Зменшивши швидкість, вони зробили кілька зигзагів по околиці коралових заростей, напружено вглядаючись у густе сплетіння яскравих, сповнених життям кущів і гілок. Павлика не було видно. Вони спустилися нижче, пронеслися над хащею, майже зачіпаючи вершечки, зриваючи зі скель ніжні квітучі коралові гілочки, пухирчасті гірлянди водоростей.

— Павлику! Павлику! Де ти?

— Відповідай, бічо! Ми тут.

Раптом Скворешня круто повернувся кругом себе, пірнув униз головою до підніжжя високої коралової колони і вигукнув:

— Ось він! Лежить! Сюди, Лорд! Сюди! Який жах! Дивіться, з ким йому довелося битися.

Приголомшений зоолог, давши гвинтові задній хід, упав на дно і кілька секунд стояв нерухомо.

— Меч-риба! — вигукнув він нарешті, кидаючись на коліна перед Павликом, що лежав на піску.

Величезна, не менше трьох метрів завдовжки, риба з струнким і могутнім тілом, з високим серповидним спинним плавцем і таким самим витончено вирізаним хвостом придавила Павлика всією своєю вагою, наполовину закривши його.

Шершава шкіра на її спині була яскраво забарвлена в дивовижну мішанину червоного і голубого кольору, але на решті тіла переважав синій колір найрізноманітніших відтінків: черево було синюватобілого кольору з красивим сріблястим блиском, плавці — сіросині, хвіст — синьо-чорний, і навіть круглі великі очі — темносині.

У неї, як і більшості риб, темні і світлі фарби були розташовані строго закономірно й доцільно: коли дивишся зверху, важко розрізнити темну спину, що зливається з кольором води; при вигляді знизу, в світлі, що йде зверху, ніби розчинялось світле черево риби. Але найбільш вартий уваги був у неї меч — довгий, плоский, гострий. Цей меч був продовженням верхньої щелепи риби і тягся не менше, ніж на сімдесят п’ять сантиметрів попереду неї, являючи собою грізну зброю. Меч величезної риби, яка збила Павлика, майже цілком увійшов у заховану водоростями ущелину коралової колони, що височіла над місцем, де сталася ця підводна драма.

— Невже вона вбила його? — промовив тремтячим голосом зоолог, вглядаючись у бліде Павликове обличчя, його щільно заплющені очі.

— Ні, він живий, Лорд! — твердим голосом сказав Скворешня, підіймаючись з колін. — Меч-риба могла б його убити, тільки пошкодивши скафандр. Цього, як бачите, не сталося, скафандр зовсім цілий. Хай живе наш хлопчик! Зате ж і пришив він її! На місці! Як з гармати!

Павликові руки з натягнутими на них рукавицями були судорожно обвиті навколо круглого тіла риби, нижче її спинного плавця.

Скворешня обережно розвів руки хлопчика в сторони.