Григорій Адамов - Таємниця двох океанів

Наблизившись до приладів, Шелавін звернув увагу на незвичайну й зовсім несподівану швидкість течії, яку показували вертушки.

— Що за чортівня! — скрикнув вражений океанограф. — Адже п’ять годин тому айсберг рухався з незначною швидкістю, а тепер іде з швидкістю пароплава, і до того ж — у протилежному напрямі.

— Мабуть, вітер перемінився, — сказав Скворешня, збираючись знімати вертушку, — і дме тепер з силою в десять балів просто в спину льодяній горі.

— А чи знаєте ви, чим це загрожує, дозвольте вас запитати? Адже вона йде прямо на з’єднання з своєю другою половиною! Треба попередити вахтового… Це ж нещастя!

Він швидко викликав підводний човен. Але, раніше ніж він устиг сказати слово, почувся тривожний голос старшого лейтенанта:

— Швидше на підводний човен! Всі, всі! Канал закривається! Крижини наближаються одна до одної! Швидше! Відкриваю вихідну камеру!..

— Єсть! Слухаю! Кидайте вертушки, Скворешня! Швидше до підводного човна!

Вони понеслися на десяти десятих ходу в напрямі до корабля. Попереду показалися зоолог, Цой, Марат і Павлик, які стрімко мчали туди ж.

Не встигли вони однак наблизитися до «Піонера», як несподівано пролунав громовий удар. Сильним невидимим струменем води, немов величезним фонтаном, і люди і судно були одночасно підкинуті вгору. Корабель швидко опустився, і зараз же до нього повернулася його звичайна стійкість, але люди, крутячись і перевертаючись, були розкидані в різні боки. Скворешню струмінь з силою ударив об льодяну стіну підводної виїмки. Павлик, як корок, злетів метрів на два над поверхнею води. Незважаючи на страшний переляк, він встиг помітити, що схвильована, немов кипляча, вода утворила тепер невелику ополонку, оточену з усіх боків стрімкими льодовими стінами заввишки з кілька десятків метрів, а над ними побачив небо, вкрите темними хмарами, що швидко проносилися.

Через п’ять хвилин усі зібралися на відкидній площадці підводного човна, надзвичайно стривожені, але цілі й неушкоджені. Один лише Скзорешня ойкав і кректав, потираючи без видимої користі для себе свої металеві стегна й боки.

А втім, голос капітана негайно припинив ці недоцільні вправи:

— Арсене Давидовичу, у вас ніхто не потерпів?

— Все в порядку, Миколо Борисовичу.

— Товаришу Скворешня, негайно обслідуйте дно ополонки, особливо по лінії з’єднання обох айсбергів. Тримайте весь час зв’язок з підводним човном і про все помічене доповідайте.

— Єсть обслідувати дно, товаришу командир!

Скворешня повільно йшов під водою вздовж свіжоутвореного льодового шва. Удар при зближенні айсбергів був, очевидно, гігантської сили. Лінія їх з’єднання була понівечена глибокими ямами і видавленим догори льодом. Північні й південні кінці ополонки зійшлися неправильно, з виступами. Але, загалом, під водою крижини зімкнулися повністю, абсолютно щільно. Вислухуючи ці повідомлення, капітан час від часу стурбовано промовляв:

— Так… гм… погано… дуже погано…

Коли Скворешия повернувся на підводний човен і з’явився в центральний пост, він застав там, крім капітана й старшого лейтенанта, також Шелавіна та зоолога. Обличчя в усіх були надзвичайно збентежені.

— Ситуація не дуже приємна, — говорив капітан, повільно ходячи туди й сюди. — Можливо, що айсберг надовго залишиться в цьому положенні. Мороз скує його з’єднані половини, попутний вітер, коли він затримається, буде діяти на них, як величезної сили прес, який ще більше закріпить роботу морозу.

— Але вітер може змінитися, — сказав зоолог, — і знову розбити льодяну гору. Адже слабке їх місце — внутрішня ополонка — все-таки залишається.

— На зміну вітру може бути лише слабка надія, — заперечив Шелавін. — Не забувайте, що ми перебуваємо в поясі безперервних західних вітрів, які обходять у цих широтах всю земну кулю над вільним простором Світового океану. Саме вони, ці західні вітри, і створюють тут Велике безперервне кільце Східної дрейфової течії.

— Так… — замислено промовив капітан. — Мало того, що ми тут заперті, наче в пастці, ми ще приречені на цілковиту пасивність, тимчасом як і вітер і течія будуть відносити нас на ост, в південну зону Атлантичного океану.

— Я думаю, що коли цю крижину розбив шторм, — сказав старший лейтенант, — то той же шторм, який і тепер лютує, зможе її знову розбити…

— Звичайно, не виключена й така можливість, — згодився капітан. — Але коли це буде? Скільки нам доведеться чекати? Тимчасом плавання підводного човна кінчається, а план наукових робіт у Тихому океані досить значний. Ми не можемо, ми не повинні непродуктивно витрачати час. Кожний день нам дорогий.