Микола Трублаїні - Глибинний шлях

Задовольнивши цікавість старого, я й собі почав допитуватися в професора про його життя за останній час. Виявилося, що початок війни застав Аркадія Михайловича в Тихоокеанську. Він перебував у місті під час бомбардування, був свідком пожеж, паніки серед цивільного населення в перші хвилини, а потім виняткової організованості і героїчної роботи команд протиповітряної та протихімічної оборони і, нарешті, повітряного бою над містом. Радянські винищувачі запізнилися лише на кілька хвилин, але, з’явившись над містом, зуміли вмить порушити бойове шикування ворожих літаків, чимало з них збили, а решту розігнали.

Наказ про негайне повернення всіх службовців тунелю на свої пости професор почув по радіо і поспішив до вокзалу підземної залізниці. Тимчасом місто заповнювало військо, що зосереджувалося біля вокзалу. Невійськових ні в вокзал, ні на залізницю не пускали. Виняток робили лише для співробітників підземного шляху. Аркадій Михайлович виїхав додатковим вагоном. Такі вагони, із самостійним керуванням, додавали до поїздів далекого призначення, в дорозі вони відчіплювалися і заходили на потрібні підземні вокзали.

Вагон, в якому їхав ботанік, мав зупинитися на Прибайкальському вузлі. Там в основному було підземне садівництво Аркадія Михайловича.

Довгалюк жалкував, що з його віком та професією він не може взяти безпосередньої участі в війні. Єдине, що йому залишалось, це з максимальним запалом робити те, що він робив досі. І він дуже поспішав до своїх підземних садів.

Мені теж хотілося ще раз поглянути на них, і я сказав йому про це. Аркадій Михайлович охоче погодився взяти мене з собою на Горішнє озеро, повідомив про це диспетчера і попросив швидше прислати електродрезину. Остання не забарилась, і незабаром ми вирушили в подорож. Дівчина-шофер упевнено вела машину по лабіринту підземних переходів, що з’єднували вокзал з Горішнім озером. Через якийсь час ми проїхали залізну браму і спинились на території «лісництва».

Особливих змін за той час, що я тут не був, не сталося, але більшість рослин, особливо квіти і трави, дуже виросли й розвинулися.

Нас зустріли «лісовики», як професор називав своїх помічників. Все це були люди незнайомі мені. Раніш у підземному садівництві працювала переважно молодь та люди середнього віку. Тепер я бачив лише інвалідів та старих дідів: так вплинула на господарство професора Довгалюка війна. Інваліди й діди зустріли Аркадія Михайловича дуже радо, але були стурбовані, що вентиляція працювала недосить добре; і вони боялись, що це може позначитися на рослинах.

— А де Черепашкін? — спитав Аркадій Михайлович.

— Десь подівся вже кілька годин тому. Сказав, що піде просити, щоб посилили вентиляцію. Взагалі останнім часом він тут майже не буває. Більше десь нагорі. Зазирне сюди на якусь годину, і знов його несе на поверхню.

Черепашкін був у них за старшого, бо, як зауважив Аркадій Михайлович, він останнім часом почав виявляти ознаки ініціативи та логічного мислення.

Повітря на плантації справді було не таке, як тоді, коли ми навідувалися сюди разом з Саклатвалою. Тоді воно вражало свіжістю і ароматом різних квітів. Тепер хоча запах квітів був досить сильний, але легкості і приємності не відчувалося.

Професор глянув на прилади, що показували хімічний склад повітря, і переконався, що кисню в ньому значно менше від норми. Зовсім погано було з вогкістю. Якість повітря залежала від вентиляційного господарства в даному секторі тунелю.

— Не дають повітря скільки потрібно, — пояснював Аркадій Михайлович.

— То скажіть, щоб давали. Чи у них щось несправне?

— Економлять. Усе зараз економлять. Навіть освітлення зменшили.

— Скажіть Кротову. Він тут?

— Тут. Я вже скаржився йому, — бідкався професор. — Але сам він не може цього зробити. Потрібний спеціальний дозвіл Саклатвали. А раніш тут все ж таки не так погано було.

— Невже, крім Саклатвали, ніхто не може допомогти вам?

— Макаренко або Самборський.

— Але ж ні того, ні другого тут нема.

— Вчора приїхав Самборський. Забайкальському сектору Глибинного шляху зараз надається особливе значення. Кажуть, що це найважливіша ділянка тунелю. Самборський інспектує тут електричне господарство.

— Тим краще. Значить, можна звернутися до нього безпосередньо.

Аркадій Михайлович погодився зі мною, і ми негайно поїхали розшукувати Самборського, щоб він розпорядився налагодити вентиляцію на території колишнього Горішнього озера.