Жюль Верн: Подорож на Місяць

Перед столом були розташовані зигзагами, на зразок валів кріпості, лави для членів клубу. Цього вечора, безумовно, можна було сказати, що «на кріпосних валах було багато люду». Всі знали дуже добре, що президент не турбуватиме своїх товаришів без важливої причини.

Імпі Барбікен був чоловік років сорока, спокійний, холодний, надзвичайно серйозний і зосереджений; він був акуратний, як хронометр, терпеливий і непохитний. Хоч Барбікен не відзначався рицарським характером, але любив незвичайні пригоди, в які вносив свій практичний дух. Справжній янкі [9] Янкі — назва північних американців, що її дали тубільці першим англійцям-колоністам. північних штатів на атлантичному узбережжі, він забагатів, торгуючи лісом; призначений під час війни на директора департаменту артилерії, він став відомий своїми винаходами, які дуже сприяли розвиткові артилерійської справи.

Цей середній на зріст чоловік вирізнявся серед членів клубу тим, що, здається, у нього одного все тіло було ціле.

Барбікен нерухомо застиг у своєму кріслі, мовчазний, заглиблений у себе, в високому чорному циліндрі, який, здавалося, був пригвинчений до його черепа. Його товариші голосно розмовляли, але він не звертав на це ніякої уваги.

Коли годинник вибив вісім, Барбікен, мов підкинутий пружиною, раптом устав. Всі замовкли, і промовець урочистим голосом проказав:

— Шановні колеги! Уже довгий час безплідний мир засуджує членів нашого клубу на нудну бездіяльність. Після кількох років, таких багатих на події, довелося кинути наші роботи й спинитися на шляху до успіху. Я не боюся вселюдно оголосити, що всяку війну, яка дасть нам у руки зброю, ми вітатимемо.

— Хай живе війна! — скрикнув гарячий Мастон.

— Слухайте! Слухайте! — залунало звідусюди.

— Але війна, — говорив Барбікен, — неможлива в сучасних умовах; хоч би чого сподівалися шановні колеги, які перервали мої слова, багато мине років, доки постріли наших гармат знову загримлять на полі бою. Отже, доводиться скоритися і спробувати іншим способом задовольнити нашу нестримну потребу діяти!

Збори відчули, що їх президент приступає до основного, і подвоїли свою увагу.

— Вже кілька місяців підряд, шановні колеги, — продовжував Барбікен, — я запитував себе: чи не можна, не виходячи з сфери нашої спеціальності, влаштувати якусь велику спробу, гідну дев'ятнадцятого століття? Я шукав, працював, обчислював, і в результаті шукань переконався, що ми повинні мати успіх у справі, яка нездійсненна й неможлива в усякій іншій країні, крім нашої. Проект цієї спроби, докладно розроблений, буде темою моєї доповіді; він гідний вас; гідний славного минулого нашого клубу і неодмінно наробить шуму в цілому світі.

— Багато шуму? — закричав один запальний артилерист.

— Багато шуму в справжньому розумінні цього слова, — відповів Барбікен.

— Та не перебивайте! — кричали інші.

— Прошу, шановні колеги, — продовжував президент, — зосередьте всю вашу увагу.

В залі запанувала тиша.

— Певна річ, кожний із вас, шановні колеги, бачив Місяць у небі, або, принаймні, багато чув про нього. Не дивуйтеся, що говорю вам тут про нічне світило. Саме нам, мабуть, судилося бути Колумбами невідомого світу. Зрозумійте мене, допоможіть мені, скільки можливо, — і я поведу вас завойовувати Місяць! Ми приєднаємо його ім'я до 36 штатів, що разом становлять велику нашу країну!

— Ура Місяцеві! — разом закричали члени Гарматного клубу.

— Місяць вивчений дуже докладно, — продовжував президент. — Його маса, густина, вага, об'єм, склад, рух, відстань від інших планет, значення в сонячній системі — цілком визначені: складено селенографічні [10] Селенографія — опис Місяця. карти з точністю, що дорівнює точності карт Землі, якщо не перебільшує її; фотографій дала нам чудове зображення супутника нашої планети. Коротше, про Місяць ми знаємо все, чого тільки могли навчити нас математика, астрономія, геологія і фізика. Але досі ще не встановлено… — безпосередніх зносин з Місяцем.

Бурхливий рух зацікавленості і здивовання викликали ці слова.

— Дозвольте мені, — продовжував він, — нагадати вам у кількох словах про тих фантазерів, які вирушали в уявні подорожі і вважали, що вони збагнули таємниці супутника Землі. У XVII столітті якийсь Давид Фабріціус хвалився тим, що на власні очі бачив селенітів — жителів Місяця. 1649 року один француз, Жан Бодуен, опублікував «Подорож на Місяць іспанського шукача пригод Домінго Гонсалеса». Майже одночасно Сірано де-Бержерак наробив багато шуму у Франції, описавши експедицію на Місяць. Згодом інший француз — цей народ дуже цікавиться Місяцем — на прізвище Фонтенель, написав книгу «Множинність населених світів» — шедевр [11] Шедевр — видатний твір. свого часу. Але наука, невпинно йдучи уперед, відкидає навіть і колишні шедеври. Близько 1835 року в одній перекладеній англійською мовою статті в журналі «Нью-Йорк Америкен» оповідалося про те, що сер Джон Гершель, посланий на мис Доброї Надії, щоб зробити там астрономічні спостереження, за допомогою вдосконаленого «внутрішнім освітленням» телескопа так наблизив Місяць, що міг спостерігати його немовби з відстані 80 ярдів, тобто 72 метрів 80 сантиметрів. Тоді він побачив там печери, де перебували гіпопотами, зелені гори, обведені золотим мереживом, баранів з рогами слонової кості, білих козуль і жителів з перетинчастими крилами, мов у кажанів. Ця стаття, написана американцем Локком, мала величезний успіх. Та незабаром визнали, що то була наукова містифікація [12] Містифікація — навмисне обдурення, дурисвітство, підробка. , і французи перші почали з неї сміятися.