Робін Кук - Фантастика Всесвіту. Випуск 1

Повісивши пальто, Деніс пройшла поруч із Філіпсом, непомітно потиснувши його лівий лікоть. Це сталося так стрімко, що Мартін не встиг поворухнутися. Вона сіла перед екраном, відрегулювала зображення на свій смак і відрекомендувалася студентам. Повернувся технік і повідомив, що контрастну рідину введено. Потім він приготував сканер для повторної серії знімків.

Філіпс нахилився вперед, щоб спиратися на плече Деніс, і показав на зображення на екрані.

— В цьому місці скроневої долі видно ураження мозкової тканини. І принаймні в двох місцях. — Він повернувся до студентів. — В історії хвороби я звернув увагу на запис про те, що хворий — затятий курець. Про що це вам говорить?

Студенти вп’ялися в зображення, боячись поворухнутися. Вони почувалися наче люди, що прийшли на аукціон без шеляга в кишені: найменший їхній рух міг бути витлумачений як надбавка до запропонованої суми.

— Дозвольте підказати, — порушив мовчання Філіпс. — Первинні пухлини мозку звичайно одиночні, на той час як виниклі в результаті ураження інших органів, — ми їх звемо метастази, — можуть бути і одиночні, і множинні.

— Рак легенів! — вигукнув один із студентів так швидко, наче брав участь у телевізійному змаганні.

— Дуже добре, — сказав Філіпс. — На цьому етапі не може бути стовідсоткової певності, але, якби виникло парі, я поставив би на вас.

— Скільки лишилося хворому жити? — запитав той самий студент, помітно пригнічений діагнозом.

— Хто його лікує?

— Хворий з нейрохірургічного відділення Курта Маннергейма, — проказала Деніс.

— Тоді недовго, — зробив висновок Мартін. — Маннергейм його різатиме.

Деніс стрімко обернулася.

— Такі випадки неоперабельні!

— Ти не знаєш Маннергейма. Він ріже все. Особливо пухлини. — Мартін знову схилився над плечем Деніс, вдихаючи неповторний запах її свіжовимитого волосся. Для Філіпса він був так само унікальний, як відбиток пальців, і, не зважаючи на робочу обстановку, він відчув приплив ніжності й жаги і мусив підвестися, щоб звільнитися від її чар.

— Доктор Сенгер, можна вас на хвильку? — спитав він раптом, жестом кличучи її в кут кімнати.

Деніс охоче послухалася. Обличчя її виказувало стурбованість.

— З моєї фахової точки зору… — проказав Філіпс тим самим діловим тоном, а далі змовкнув і заговорив знову пошепки. — В тебе сьогодні надзвичайно спокусливий вигляд!

Вираз обличчя Деніс змінювався повільно. Минула хвилина, перш ніж вона усвідомила, що він сказав, і тоді мало не розсміялася.

— Мартіне, ти захопив мене зненацька! В тебе був такий суворий тон, що я подумала — я зробила щось не так.

— А зробила ж! Ти одягла цю відверто знадливу блузку, щоб не дати мені зосередитися!

— Знадливу? Я ж затягнута по самісіньку шию!

— На тобі все набуває знадливого вигляду.

— Це все твої нечестиві думки, дідугане!

Мартінові лишалося тільки розсміятися. Деніс мала рацію. Бачачи її, він завше мимоволі згадував, яка вона гарна без одягу. Він стрічався з Деніс Сенгер вже більш як півроку, та все ще почувався захопленим юнаком. Спершу вони дотримувалися всіляких засторог, аби в лікарні не провідали про їхні пригоди, але дедалі переконуючись у серйозності цих взаємин, приділяли все менше уваги дотриманню таємниці. Цьому сприяло й те, що чим краще вони знали одне одного, тим меншою ставала різниця у віці. А та обставина, що Мартін був помічником завідувача нейрорадіологічного відділення, а Деніс лише другий рік працювала ординатором-рентгенологом, правила за фаховий стимул для обох, особливо коли Мартін три тижні тому став доручати їй проводити заняття замість себе. Деніс уже цілком могла позмагатися з тими двома хлопцями, що пройшли повний курс ординатури з радіології. І, на додачу до всього, це приносило обом радість.

— Кажеш, дідуган? — прошепотів Мартін. — За це тебе буде покарано. Лишаю студентів на тебе. Якщо вони занудьгують — пошли їх у кабінет томографії. Ми їх нагодуємо клінікою, перш ніж давати теорію.

Деніс кивнула, смиренно погоджуючись.

— А коли скінчиш ранкове сканування, — все ще пошепки вів далі Філіпс, — забіжи до мене. Може, пощастить утекти до кав’ярні!

Перш ніж вона встигла відповісти, він схопив свого білого халата й вийшов.

Операційні зали містилися на тому самому поверсі, що й радіологія, і Філіпс рушив туди. Маневруючи між скопиченням каталок, на яких лежали в чеканні флюороскопії хворі, Філіпс пройшов через кімнату, де аналізувалися рентгенограми. Це було просторе приміщення, розділене на відсіки негатоскопами, що стояли один на одному. Десь близько дюжини ординаторів пили каву й теревенили. Щоденна лавина рентгенограм ще тільки мала насунути, хоча рентгенапарати працювали вже з півгодини. Спочатку це буде тоненький струмок, а потім — потоп плівок. Філіпс дуже добре пам’ятав це з того часу, коли сам був у ординатурі. Він проходив її в медцентрі і, пристосовуючись до суворої атмосфери одного з найбільших і найкращих рентгенологічних відділень у країні, часто просиджував у цій самій кімнаті по двадцять чотири години.