Павел Вежинов - Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Всі повиходили. Залишились тільки ми з Герцом і командир.

— А ви? — командир запитально поглянув на нас.

— Я вже поміркував, Пере! — відповів Герц.

— Цікаво, як проголосують інші.

— П’ятеро будуть проти, — переконано відповів Герц.

— Он як! Добре, імен не питатиму.

— Ви і так їх добре знаєте.

— А до кого приєднаюсь я? — жартома запитав я.

— Ще годину тому я думав, що ти можеш бути шостим.

— Тому і поговорив зі мною?

— Може, й так! — по-хлопчачому осміхнувся Герц.

Мені стало не по собі.

— Щиро кажучи, цей об’єкт не може мене зацікавити, — відповів я. — Не викликає щонайменшого інтересу.

— Я так би не сказав, — у задумі промовив командир. — А відтак саме ти керуватимеш експедицією на Місяць.

Герц і справді не помилився: лише п’ятеро проголосували проти пропозиції відправити на Місяць маленьку, на чотирьох, ракету. Розпорядження про те, що експедицію очолю я, сприйнялось як невеличка сенсація, адже всі, в тому числі і я, вважали, що дослідження матимуть передусім технічний характер. Отож разом зі мною летіли інженер Лусін і Лоу, фахівець високого класу в галузі космічних досліджень. Пілотом мав бути Гавон, найкращий із спеціалістів цього профілю в екіпажі «Сіріуса». Загалом у цій невеликій групі досвідчених фахівців тільки я виявився слабкою ланкою. До того ж ніколи і ні за яких обставин мені не доводилося керувати, я завжди існував окремо — займався своєю наукою. А як вона могла прислужитися нам на цій гладенькій, як яйце. планеті, ніхто не мав аніякісінького уявлення.

Наша ракета стартувала рівно о дванадцятій. Через чотири години ми вже були над Місяцем, за кілька кілометрів від його яскравої рівної поверхні. Наше завдання було просте — летіти на малій висоті, обійти декілька разів планету, потім, добре оглянувши поверхню, визначити місце посадки і взяти необхідні проби. Правда, було не зрозуміло, які саме проби брати, адже ми не бачили нічого, крім безкінечної червоної пустелі. Спочатку пройшли над Місяцем по екватору. Летіли на мінімальній швидкості і не зводили очей з екрана. Наші телескопи надавали можливість бачити навіть порівняно малі предмети, але ми нічого не встигли роздивитись. Нарешті після годинного мовчання обізвався Гавон:

— Це схоже на сон. Неймовірно, щоб на планеті не було жодної тріщинки, жодного уламка метеорита. Схоже, хтось старанно причепурив цю кляту кулю; щоб покепкувати з нас.

Я нічого не відповів. Важко сказати чому, настрій у мене був препаскудний.

— Б’юсь об заклад, що ця річ — не витвір чиїхось рук, — сказав Лусін. — Вона немов виплавлена в якійсь величезній формі.

— Здається, тільки-но доторкнемося до її поверхні, як одразу зануримося в неї, як у воду, — озвався Лоу.

— Ні, це не сон, а справжній жах! — простогнав Гавон.

— Прошу зберігати спокій! — сухо озвався я. — Не забувайте, нас чують і бачать з корабля.

Так, начальник з мене нікудишній. Напевне, Пер приструнчив би їх, сказавши пару слів. Але потрібні слова не приходили на пам’ять, моя голова була геть порожня. Згідно з інструкцією ще раз облетіли планету, хоча в цьому не було потреби.

— Курс на Північний полюс! — нарешті подав команду я. — Висота і швидкість без змін.

Гавон повинен був сказати «єсть», але не зробив цього — змінив курс мовчки. На екрані виднілося одне й те ж, наче ми не рухались, а стояли на одному місці. Ми вже ні на що не сподівалися, летіли собі, відбуваючи неприємний обов’язок.

— Через дві хвилини будемо на полюсі! — нарешті доповів Гавон — Можу опуститись трохи нижче.

— Не треба, — відповів я.

— Слухаюсь, командире, — іронічно відгукнувся він.

Ніколи раніше мені не доводилось бачити його таким знервованим та неврівноваженим, і було дивно, що цього не помітив Герц. Якщо вже Гавон не міг володіти собою, то чого слід було чекати од інших. Я поглянув на годинник, що висів над головою Гавона, і знову прикипів до екрана.

— Полюс, — повідомив Гавон.

І тієї ж миті на екрані промайнуло щось наче біла зірка.

— Що це? — вигукнув я.

Але ніхто не роздивився цю дивну з’яву. Мої супутники пожвавішали, радісно переглянулись.

— Повернути назад? — спитав Гавон. На якусь мить я замислився.

— Поверни і сідай поблизу об’єкта, — наказав я.

— Слухаю, сідати поблизу об’єкта, — бадьоро повторив Гавон.

Він хвацько розвернув ракету і знову взяв курс на полюс. Притишено працювали двигуни, ракета летіла повільніше. Невдовзі Лусін знову знайшов об’єкт, що зацікавив нас, сфокусував на ньому телескопи. Спочатку обриси були нечіткі, але через кілька хвилин ми вже могли його добре розгледіти. Я уявив собі спантеличені обличчя членів «Сіріуса», коли за нашою допомогою вони побачили зображення. Важко було повірити своїм очам. На полюсі стояло щось на кшталт п’єдесталу, висотою біля десяти метрів, схоже на зрізану піраміду. А вгорі виднілася зірка, що промайнула була на нашому екрані. Як ми не орудували телескопом, та не змогли отримати чітке зображення; проте я був ладен битися об заклад, що білий предмет на піраміді нагадував людину в сидячій позі.