Микола Хвильовий - Камо грядеши

Друге:

— «Та літературна продукція, яка служить на користь будові життя, яка родить слідком за собою потрібні наслідки ,(вчіться образної мови в «енка»), є, перш за все, потрібна й необхідна література».

Чи не «перл»? Чи не визначення? А як воно могло витекти з першої «засади» — це ваша справа. Де логіка? Це теж не ваша справа! Але запитання «енкові.» ми все–таки поставимо:

— Бухарін, припустім, що його, очевидно, й філософи з «просвіти» вважають за людину, яка «до мозків просочилась вимогами часу» дає хвалебну статтю про Хуліо–Хуреніто, бо вважав, що ця «літературна продукція служить на користь 6удові життя і родить за собою потрібні наслідки». А от Родов — ідеолог «енків» — вважав зовсім інакше і називає цей твір контрреволюційним. От ми й питаємо: чи є Хуліо–Хуреніто «потрібною й необхідною літературою» , чи зовсім навпаки? Га?

Такі дві основні «засади» цієї висококваліфікованої статті. Решта в ній якесь белькотіння ображеного невдачника і скажена піна на голови «олімпійців», «сивих дідусів» etс. I хочеться нам поставити ще одне запитання, але вже до «молодої молоді».

— Невже ви не бачите, що й це наше «розходження» з «енком» витікає, по суті, з того ж кардинального розходження: «Європа чи «Просвіта?» Невже ви з нами, «олімпійцями», не погоджуєтесь, що таке безграмотне в своїх основних «засадах» белькотіння треба надсилати без пересадки до редакційного кошика, що такі «твори», щоб вони не компрометували радянської преси, можна вміщати в часописах тільки як зразки графоманії й літературного хуліганства? Невже ви гадаєте, що автор таких «засад» може збагатити нашу пролетарську літературу?

От вам уривок з «конкурсового» оповідання г–на «енка», цебто того, краще якого він протягом ближчих років, безперечно, не дасть, оповідання, що на ньому «сивий дідусь» Дорошкевич написав: «це не монах, якийсь Рокамболь. Друкувати не варто»; оповідання, що ним як документом похваляється автор, що його по–циганськи вихваляє перед молоддю він же, що про нього написав такими жалісливими словами той же «белетрист»: «рецензія відіграла свою роль, і корисний для селянства твір (хвали себе, гречана кашо!) залишився недрукованим».

Так от вам уривок з цього документу–оповідання:

— «Трошка з ногами кинувся в гущу.

— Залишіть бійку! Стріляти буду!

Були вже не люди — звірі. Нічого не чули.

Трошка тричі вистрілив вгору. Не помагало. Ніякої уваги.

— Хлопці, стріляй вгору!

Пачками стріляли хлопці з самоохорони.

Ніхто не чув. Живе м'ясо гадюкою звивалось, напруджувалось і розходилось в усі боки! Кость уп'явся комусь у горло.

— Жив… Кохався… у… у…

Насилу Трошка з хлопцями одірвав Костя од нього.

— Що ти за чоловік, скажи мені?

— Землі мені дай… Дай пожити мені… Я хворий на землю…»

І т. д., і т. п. Словом, «пришта», як каже в цьому ж таки конкурсовому оповіданні «енко». Але як на вашу думку: де це діється? Де це м'ясо розходиться в усі боки? (Ну й образ! Умри, «Просвіто» — краще не напишеш!) Так де це?

Ніколи не вгадаєте, бо це діється в монастирі на «загальному зібранні». Та й де вам угадати, бо ж ви добре знаєте, що селянське «загальне зібрання» не тільки від пачки, але й од одного поганенького вистрілу розбіжиться. Такого «цинденту» Копистка не злякається, а Кость, їй–богу, буде тікати, що й штани загубить. Бачили ми, «олімпійці», такі «сторії»: «пукне» хтось — і вже «загальне зібрання» корова язиком злизала.

А потім: які це селяни вигукують таке мелодраматичне: «Я хворий на землю!» Чули ми: «хворий на голову», але це інша справа. І тому зовсім не дивно, що «енко» в своєму «конкурсному», вибачте за вираз, оповіданні зробив і монахів Рокамболями, хоч, може, й не знав, що це за птиця: «інтуїцією», як каже Сосюра.

На жаль, ми не маємо більше можливості навести ще кілька «перлів» з цього оповідання, щоби запевнити «молоду» молодь, що ми нічого поганого не робимо для молодої літератури. Віримо, що вона вже з нами солідаризувалась. Бо ж подумайте, що робиться: графомани не тільки претендують на безоговорочне вміщення своїх творів в поважних журналах, але вже вимагають, щоб їхні твори було премійовано.

Отже, й відціля спекуляція па довірливості молодняка. От чому вони оперують різними інсинуаціями і клянуться «червоною Просвітою». Воістину: таку безсоромність і таке нахабство можна чекати тільки від синів похабного «сатани» з «ультра–міщанської «бочки». Бо коли раніш «енки» робили наскоки на «беззахисних» літераторів, як–от Дорошкевич, то тепер вони вже лізуть на «олімпійців». Шкода тільки, що вони не розрахували своїх сил, не поцікавились силами «олімпу». Боїмось, щоб не пішов і сам «сатана» знов на свої задрипанки, висловлюючись фігурально й вульгарно, — з обвислим хвостом.