Микола Хвильовий: Камо грядеши

Ми знаємо й кажемо:

— Їй треба до лікнепу, їй треба покинути писати оповідання й взятись за роботу. Їй треба навчитись грамоти. І потім вчити мільйони неписьменних селян. Їй треба зробити культурну революцію на селі. Це її історична роль. Їй треба забути про вірші й іти виховувати з сількорів хороших журналістів. Бо ж одна справа вигадувати бездарну «Нечаївську комуну» і зовсім інший смак написати побутовий нарис із життя якоїсь справжньої комуни на Полтавщині. Цю комуну прочитаємо й ми, а про робітників і селян із глухих закутків і говорити не доводиться. Це буде не мистецький твір, але корисний твір журналіста. Треба покинути високі матерії й не лізти не в своє діло… до того ж: епоха горожанських війн все одно почалась. От вам вся критика, що її чекає «молода» молодь.

Нам потрібні, товаришу Пилипенко, клубні робітники, завсільбудами й навіть економісти та інженери, а ми — хочемо чи не хочемо — виховуємо, пробачте за різке слово — лодирів. Тут ми переходимо до ролі «Плугу».

По–перше:

— даремно Пилипенко гадає, що ми, говорячи про «Просвіту», мали на увазі його організацію. Ані «Гарту», ані «Плугу» ми нe чіпали. Інакше ми б цитували або гартованські, або плужанські збірники. Ми таки говорили про «Просвіту». Що в «Плузі» вона має великий вплив на маси — од цього ми теж не одмовляємось. Але це зовсім не значить, що нападки були на організацію.

По–друге:

— «Плуг» відіграв одну з своїх історичних ролей. Ім'я Пилипенка (без усякої іронії й цілком серйозно) буде занесено на червону дошку. Але будьте, дорогий товаришу Сергію, до кінця революціонером. Саме в цій справі. Треба мислити послідовно: треба сказати, що «Плуг» і мусив перетворитись на культурницьку організацію, почавши зі спілки митців. Тепер він мусить взяти на себе іншу роль, не менш вдячну й більш корисну.

«Плуг» мусить стати добровільною спілкою культурників, яка дасть нам те, про що ми вже говорили. Це зовсім не значить, що в «Плузі» нема й не повинно бути митців. Вони єсть, і вони мусять бути. Але всій організації й як такій дайте «установку» на справжній трактор, а не на вигаданий графоманом. До вашої великої енергії й ініціативи безмежний темний степ. Ризикніть, і ми, «олімпійці», поставимо вам «нерукотворного» пам'ятника, бо ви допоможете нам вивести наше молоде мистецтво з смердючої атмосфери кар'єризму, спекуляції та іншої графоманії. Тоді не буде перебіжок з одної організації до іншої й гри на темних інстинктах. Тоді наша молода країна воістину піде до культурного розквіту.

Все це, звичайно, гіпербола, але тут не без «прописної істини».

Але коли ви, тов. Сергію, цього не зробите — історія зробить за вас.

Що ж таке Європа?

Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенглер оголосив «на закаті», не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це — Європа грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т. д., і т. п. Це та Європа, без якої не обійдуться перші фаланги азіатського ренесансу. І коли Зеров знає цю Європу (а він її знає!), то ми йому простягаємо руку. Ми не безсилі епігони, ми відважні піонери «в яскравий світ — комунізм». Так писали ми в своєму «універсалі». Тоді ми зуміли «відмежуватись червоним фронтом від спеців», тепер ми маємо мужність діалектично мислити. Не тільки Коряк — і ми за ним проголошували «смерть українському мистецтву». Але ми не змішали Європи з « Європою». Ми почуваємо себе настільки сильними, що всякі розмови про чужі ідеологічні впливи на нас викликають з нашого боку тільки усмішку.

І коли тепер ми підійдемо до «Гарту», то треба визнати: і «Гарт» під впливом різних «октябристських» платформ почав плутатись у просвітянських справах. Це його сьогоднішня хвороба. Але потенціально він на території Союзу єдина спілка, що може взяти на себе організацію справжнього пролетарського мистецтва. Для цього треба одмовитись від тієї масовості, що її йому нав'язують. Нове мистецтва загартовується в лабораторіях. Масовість роботи митців виявляється за кілька років, коли їхні твори розповсюджаться в мільйонах екземплярів.

Так ми дивимось на Європу. Так ми дивимось на «Просвіту». Що ж тоді: — Європа чи «Просвіта»? — Для мистецтва — тільки — Європа.

Нашими устами говорить молода пролетарська інтелігенція, що виросла за кілька років і загартувала себе в огні горожанських сутичок. Ми відповідаємо за все сказане нами перед трибуналом Комуни. Ми хочемо бути комунарами, що знають собі ціну й мають сміливість взяти ще одну цитату, саме з Куліша: