Роже Доммерг Полакко де Менас: Відкритий лист Стівену Спілбергу

Все те зло, яке ми завдали людству, не спокутити ні Вашими чудовими фільмами, ні віртуозністю Ієгуди Менухіна, ні нейтронною бомбою С.Т.Коена. Я написав книгу на основі статей відомих жидів, зміст якої набагато прикріший для нас, ніж антисемітські творіння гоїв. Ось який трагічний підсумок робить, наприклад, Сімон Уейл:

"Жиди, жменька людей, які колись постраждали, стали причиною страждань всього людства".

Нагадаю і слова Джорджа Стейнера:

"На протязі п`яти тисяч років ми занадто часто накликали смерть на себе та на інших".

Ми знаємо, що в ході останньої війни були зруйновані всі німецькі міста з населенням більше 100000 чоловік. Але цей справжній голокост, у вогні якого згоріла незліченна кількість жінок та дітей, оточений стіною мовчання.

Якщо задуматися про ту пропаганду голокосту, яку Ви збираєтесь спрямувати на німецькі голови, то стає зрозуміло: Ви обираєте найкоротший шлях до небувалого вибуху юдофобії, яку ще не знала історія. Обережність та поміркованість — ось якими мають бути головні риси нашої поведінки. Все інше для нас — самогубство. Ні "мондіалізм", ні оруеллівські закони "Злочини в думках" неспроможні попередити спалахи антисемітизму. Нас врятує лише власна поведінка. Ваші ж наміри, рівно ж як і тужливі голосіння та накачка грошей, лише провокують юдофобію. Вона швидко вийде за допустимі (якщо тільки антисемітизм може бути "допустимим") межі. Я чудово розумію, що наша пристрасть до біржових спекуляцій давно вже стала дратувати інші народи, рівно ж як і обрізання немовлят на 8-й день після народження. Але ми мусимо, по меншій мірі, старатися уникати грубих помилок, на зразок тієї, що Ви намагаєтесь зробити в Німеччині, їхні наслідки можуть бути жахливими.

Я — палкий шанувальник Ваших фільмів (за винятком « Списку Шиндлера» : запитайте свою дружину та істориків — вони підтвердять, що вся ця стрічка базується на історичній помилці). Сподіваюсь, що Ви замислитесь над усім сказаним тут і зможете уникнути дурниць, властивих більшості наших співплемінників.

І Якщо у Вас виникнуть питання, я завжди готовий відповісти на них,

Щиро Ваш,

Роже Доммерг Полакко де Менас.

1. Чи є в історії хоч одна нація, яку б не втішила звістка, нехай навіть через півсотні років після війни, що її втрати виявилися набагато менше, ніж передбачалося? Хіба той, хто зробив подібне відкриття, не достойний нагород і вшанувань? Невже можна піддавати його колосальним штрафам, здійснювати на нього замахи? Адже професор Р.Форіссон пройшов через все це. Хіба така реакція на відкриття не являє собою важкий випадок психопатії?

2. Хіба ходячі кістяки, яких показують у фільмах на кшталт " Ніч в тумані " Алана Ресне, можуть мати відношення до газових камер? Хіба це не результат голоду в концтаборах? І хіба не був викликаний цей голод систематичним бомбардуванням німецьких міст, "усеспаленням" сотень тисяч жінок і дітей, про яких сьогодні ніхто навіть не згадує?

3. Де розміщалися 4 млн. жидів (якщо допустити, що 2 мільйони загинуло на полях битв)? Достовірно відомо, що жоден концтабір не вміщав більше 60 тисяч чоловік, а газові камери на базі Циклон-Б були тільки в Аушвіці (яких-небудь доказів того, що для масового знищення людей застосовувався інший газ, просто не існує).

4. Чого варті свідчення, отримані під тортурами, коли людина може "зізнатися" у чому завгодно? Але ж саме так були отримані безглузді твердження коменданта Гесса, настільки широко цитовані сьогодні. А ось ще один факт. Сотня очевидців підтверджує масове знищення людей у газових камерах Дахау, хоча офіційно доведено, що в цьому таборі газових камер взагалі не було!

5. Для кремації одного трупа необхідно 130 кг вугілля, а німцям, як прийнято вважати, доводилося спалювати близько 1300 трупів щодня. Збереглися сотні аерофотознімків Аушвіца, зроблених з американських літаків за час гаданого голокосту (1943–1944). Чому жоден з них не зареєстрував гігантських гір вугілля? Чому на них не видно жодного чорного клубу диму?

6. Чим пояснити, що радіо, кінематограф, преса, телебачення продовжують щодня торочити нам про міфічне знищення шести мільйонів жидів у газових камерах, супроводжуючи такі передачі нескінченними скаргами і стогонами? Чому жидівське лобі і сьогодні, через півсотні років після війни, не залишає у спокої глибоких людей похилого віку, які колись намагалися врятувати Німеччину від свого гріха, Версальського договору, від міазмів Веймарської республіки, від розкладання німецької молоді, від масового безробіття? Адже повернення до роботи шести мільйонів німців дало хліб двадцяти одному з половиною мільйону їхніх утриманців.