Генрі Форд - Міжнародне єврейство

Людство усе більш і більш приходить до того переконання, що питання робочої, земельної і найманої плата можуть отримати своє вирішення тільки тоді, коли буде урегульоване питання цього міжнародного над-капіталістичного панування.

Стара приказка говорить: «добича — переможцеві». Якщо деякі члени давно зневажуваної раси досягли такої переваги, то потрібно визнати одне з двох: або це — «надлюди», проти яких боротьба марна, або це звичайні люди, яким інше людство не зуміло вчасно перешкодити домогтися несправедливої і нездорової могутності. Якщо євреї не надлюди, то неєвреї повинні самі звинувачувати себе за усе, що сталося: вони самі повинні піддати перегляду існуюче положення і ретельно досліджувати досвід інших країн.

Прогресивне людство відкрито говорить про хвороби, що колись вважали за потрібне ховати і замовчувати з почуття соромливості. Політичне лікування до цього ще не дійшло. Однак, хворобу німецької державності вже починають приписувати єврейському впливові й у ньому бачити головну її причину.

Якщо світлі голови ясно бачили це десятки років тому, то тепер це повинно зробитись ясним навіть і найпростішим людям. Усе політичне життя вражене цим, і факту цього не можна вже більше ховати. Всі класи німецького народу тримаються тієї думки, що катастрофа, яка настала після перемир'я і революції, від якої країна усе ще не може оправитися, є справою рук єврейської хитрості і єврейського задуму. Цю думку висловлюють із впевненістю і приводять купу доказів; думають, що історія ясно доведе це згодом. На єврея в Німеччині завжди дивилися тільки, як на гостя, але проти цього сам він згрішив тим, що захотів зробитися хазяїном. Немає більшої протилежності на світі, ніж чисто-німецька і чисто-семітська раса, тому, між ними не може бути єдності. Німець завжди бачив у євреї прибульця. Єврей обурювався на те, що йому не надані всі права корінних громадян, і був вороже налаштований проти гостинно прийнявшого його народу. В інших країнах євреям було легше змішуватися з основним населенням і беззаборонно збільшувати свою силу: у Німеччині було не те.

З цієї причини єврей ненавидить німецький народ, і по тій же причині країни, де євреї мають сильний вплив, висловлювали найбільшу ненависть до німецького народу під час злополучної світової війни. Євреї в цих країнах тримали винятково у своїх руках пресу, за допомогою якої обробляли «громадську думку» проти німецького народу. Єдино хто виграв від війни — це були євреї.

Але мало робити припущення, треба довести: звернемося ж до фактів. Що відбулося безпосередньо після переходу від старого до нового режиму? У шестичленному кабінеті, що заступив на місце Імперського уряду, найбільшим впливом користувалися євреї Гаазе і Ландсберг. Гаазе керував зовнішніми справами; до нього приєднали Каутского, чеха, що у 1918 році ще не придбав прав німецького громадянства. Там же були євреї Коон і Герцфельд. Єврей Шеффер зробився міністром фінансів, єврей Бернштейн його помічником. Статс-Секретарем по внутрішніх справах зробився єврей Прейс і помічником його єврей Фрейнд. Єврей Фриц Макс Коген, кореспондент «Франкфуртер Цейтунг» у Копенгагені, був зроблений начальником інформаційної служби.

Цей стан речей вийшов другим виданням у Пруссії. Керували кабінетом євреї Гирш і Розенфельд, перший як міністр внутрішніх справ, а другий — міністра юстиції. Єврей Симон отримав місце помічника Статс-Секретаря фінансів; у свою чергу Пруське міністерство фінансів було суцільно заповнене євреями і ними керувалося. Директором установ освіти, у минулому російський єврей Футран, якому допомагав єврей Арндт. Директором департаменту колоній зробився єврей Мейер-Гергард. Єврей Кастенберг керував відділом мистецтв. Інтендантство потрапило в руки єврея Вурма, а в міністерстві продовольства сиділи євреї Д-р Гирш і таємний радник Д-р Штадтгаген. Радою робочих і солдатських депутатів керував єврей Каган, причому євреї Штерн, Герц, Левенберг, Френкель, Израилович, Лаубенгейм, Зелигзон, Каценштейн, Лауфенберг, Гейман, Шлезингер, Мерц і Вейль займали в ньому різні посади. Єврей Зрнст одержав місце президента поліції в Берліні, у Франкфурті-на-Майні то ж місце зайняв єврей Зинцгеймер, а в Эссені єврей Леві. Єврей Эйснер сів на місце президента в Баварії, його міністром фінансів зробився єврей Яффі. Баварська торгівля, транспорт і промисловість були підлеглі напівєвреєві Брентано. Євреї Тальгеймер і Геймант орудували в міністерстві по справах Виртемберга, єврей Фульд у Гессені. Двоє з делегатів Мирної Конференції були євреї, третій був всім добре відомим знаряддям єврейських інтересів. Крім цього німецька делегація кишіла експертами і радниками з євреїв: Макс Варбург, д-р фон Штраус, Мертон, Оскар Оппенгеймер, д-р Яффі, Дейтш, Брентано, Бернштейн, Ратенау, Вассерман і Мендельсон-Бартольди. За свідченням німців, усякий чесний спостерігач, що читав повідомлення безпартійних, не єврейських кореспондентів, міг переконатися, що євреї інших країн так само беруть участь у Мирній Конференції. По всій імовірності ця обставина кидалася тоді в очі тільки не єврейським кореспондентам на конференції; усе-таки єврейські кореспонденти вважали більш розсудливим обходити цей факт мовчанням.