Генрі Форд - Міжнародне єврейство

Сомбарт є вченим, настроєним до євреїв доброзичливо. І от виникає питання: — Якщо єврей володіє владою, то як же він досягти цього? Америка країна вільна. Євреї складають лише 3% всі єї маси населення, і проти 3 мільйонів євреїв стоїть 97 мільйонів неєвреїв у Сполучених Штатах. Запитується, чи є могутність євреїв наслідком їхніх видатних здібностей або безтурботності і меншовартості неєвреїв? На це може бути проста відповідь: євреї прийшли в Америку, працювали тут так само, як і інші, і в конкуренції виявилися більш щасливими. Але така відповідь не обіймає собою всієї повноти фактів.

Перш, ніж дати більш вірну відповідь, треба відзначити дві обставини.

По-перше, не всі євреї мають багатства. Існує велике число бідних євреїв, хоча, щоправда, більшість з них при всій своїй бідності все ж таки самі собі добродії. Вірно, що євреї є головними фінансовими володарями країни, але з цього не випливає, що в кожнім євреї сидить фінансовий король, і коли ми піддамо дослідженню способи, за допомогою яких бідні і багаті євреї досягають влади, то стане ясно, що між цими двома класами повинна бути проведена чітка межа.

По-друге, єврейська солідарність значно утрудняє застосування того самого мірила до успіхів євреїв і не євреїв. Треба мати на увазі, що значна концентрація майна в Америці зробилася можливою завдяки підтримці капіталістів, що живуть по ту сторону океану, тобто що єврейські переселенці, прибули в Сполучені Штати, вже маючи за собою підтримку європейських євреїв. Ясно, що успіх переселенців такого роду не можна вимірювати тією ж мірою, як успіх, скажімо, німців або росіян, що прибули в Сполучені Штати, не маючи за собою нічого, крім власної заповзятливості і сили. Безсумнівно, що значна кількість євреїв приїжджає, розраховуючи тільки на свої сили і не маючи ніякої іншої підтримки. Але все ж таки було б неправильно приписувати панування єврейських багатств у всіх областях одній особистій самодіяльності. Це панування насправді є нічим іншим, як перекиданням єврейської грошової могутності через океан. Пояснення єврейського впливу завжди повинне виходити з цього положення. Ми маємо перед собою расу, що у часи своєї справжньої національної історії складалася із селян, расу, чия основна психіка була спрямована скоріше до духовного, ніж до матеріального, народ пастухів, а не торговців. І все-таки ця раса з тих пір, як вона позбавилася батьківщини й уряду і піддавалася скрізь переслідуванням, повинна вважатися дійсним, хоча і прихованим володарем світу.

Яким же чином могло виникнути настільки дивне обвинувачення і чому воно, очевидно, знаходить собі підтвердження в настільки численних фактах?

Почнемо здалеку. У перші часи розвитку їхнього національного характеру, євреї знаходилися під владою закону, що унеможливлював отримання надмірних багатств, так само як і бідності. Новітні реформатори, що на папері вигадують зразкові соціальні системи, добре б зробили, якби кинули погляд на соціально-суспільну систему, по якій жили перші євреї. Закон Мойсея, шляхом заборони стягування відсотків, унеможливлював виникнення грошової аристократії, подібної сучасним єврейським фінансистам; так само закон цей унеможливлював отримання грошового прибутку, джерелом якого є чужий нестаток. Усьому цьому, як і чистій спекуляції, єврейське законодавство не сприяло зовсім. Земельне лихварство було відсутнє. Земля була поділена; і хоча цим не виключалася можливість позбавитися її внаслідок нестатку і заборгованості, усе-таки через 50 років вона поверталася в рід початкового власника. Таким чином, з так званим «ювілейним роком» усякий раз починався новий соціальний період. Ця система унеможливлювала виникнення великих земельних власників і появу грошових магнатів, не перешкоджаючи, однак, окремим особам пробиватися вперед шляхом чесної конкуренції, тому що то рмін у 50 років був досить довгим періодом для особистої заповзятливості.

Якби євреї залишилися в Палестині під владою закону Моисея, зберігаючи свій державний суверенітет, то навряд чи вони отримали б той фінансовий відбиток, що вони прийняли згодом. Єврей ніколи не збагачувався за рахунок іншого єврея. І в новітні часи збагачення їх завжди відбувалося не за рахунок їх самих, а за рахунок народів, серед яких вони жили. Єврейський закон дозволяв євреям вести справи з неєвреями за іншими правилами, ніж ті, котрими вони повинні були керуватися, вступаючи в ділові відносини з єврейським «ближнім». Так званий закон для іноземців говорить: «Чужоземцеві ти можеш давати в позики заради росту, але ближньому своєму ти не повинний давати заради росту».