Данило Яневський - Загублена історія втраченої держави

Сукупність цих та інших фактів й обставин дозволила М. Никифораку сформувати цілком слушні, на наш погляд, висновки: «Австрія забезпечила на Буковині помітний прогрес у всіх сферах крайового життя. Із глухого турецько-молдавського середньовіччя край поступово піднявся до рівня новітнього суспільства, поєднавши до того ж в собі риси східної й західної цивілізацій»; «у 1774—1918 рр. Буковина єдиний раз за всю історію була цілісною політико-адміністративною одиницею»; «революція 1849 р. поклала початок пробудженню національної свідомості так званих «неісторичних», «недержавних» народів Австрії, до яких відносили також українців Буковини» . [42]

Після початку Першої світової війни, власне 17 серпня 1916 р., Росія, Франція, Італія та Румунія домовилися про розділ Буковини за етнічною ознакою між Росією та Румунією: сторони «обґрунтували» свої претензії міжнародно визнаними угодами, «історичним правом» та «правом крові». [43]

Після смерті київського князя Володимира Великого Закарпаття перейшло під владу угорських королів, які на початку XI ст. носили титул «князя русинів». Як показав Б. Ринажевський, Закарпаття, перебуваючи впродовж майже 900 років у складі Угорщини, у правовому відношенні не мало навіть статусу окремої адміністративно-територіальної одиниці. В останні дні Світової війни, 31 жовтня 1918 р., створена у Будапешті Угорська національна рада проголосила на її території незалежну народну республіку. 21 грудня 1918 р. її уряд ухвалив «Закон про Руську Країну» (а не «Україну», як вважає Б. Ринажевський), який «вперше визначив державно-правовий статус Закарпаття» та «обіцяв закарпатцям самоврядування у справах адміністрації, освіти, релігії й мови, однак він не вносив змін у політичне становище», адже – «жодними параграфами не зумовлювалися політичні права населення краю, свобода слова, організацій тощо». На підставі цього закону вперше в столітній історії цієї землі було обрано її законодавчий орган – Сейм у складі 36 депутатів та сформовано регіональний уряд.

За місяць після ухвалення згаданого Закону у Хусті відбулася подія, проведена за сценарієм так званого Всеукраїнського з’їзду Рад у Харкові в грудні 1917 р. 21 січня 1919 р. нібито 1500 делегатів, обраних невідомо ким, невідомо коли і невідомо за якою процедурою, нібито від жителів 175 населених пунктів Руської Країни, нібито провели самочинні збори. Саме ці «збори» називають в науковій та популярній літературі «Хустським з’їздом», який «визнав недійсним закон від 21 грудня 1918р. і проголосив об’єднання» з неіснуючою на той час УНР. Таким чином, переконують нас сучасні дослідники, зокрема Б. Ринажевський, в с Ясені виникла «нова держава» – Гуцульська Республіка – її «розвиток був підготовлений усім ходом історії, відчуттям державотворчих прагнень українського населення». Оці самі «державотворчі прагнення» неіснуючого «українського населення», частина якого ще на початку III тисячоліття називає себе «русинами», ще встигли використати угорські та російські комуністи, «проголосивши» на території краю Радянську республіку, яка проіснувала на Закарпатті хіба більше місяця.

Спробам створити на території Закарпаття окрему державу поклали край переможці у Першій світовій війні. Край було передано до складу Чехословаччини, що і було оформлено Сен-Жерменським (1919 р.) та Тріанонським (1920 р.) мирними договорами. [44]

Так називаються землі, що перебувають у складі сучасної Польщі, власне є територією Бялостоцького та частини Люблінського воєводств Речі Посполитої. До XIV ст. ці землі входили до складу Київської Русі, а від XIV ст. – до складу ВКЛ. З 1569 р. це – землі Корони, поділені 1772 р. між Пруссією та Австро-Угорщиною, кордон між якими проходив по Західному Бугу. 1807 р. згідно з умовами Тильзитського миру на землях, які внаслідок поділів РП відійшли до Пруссії, Імператор Наполеон створив Варшавське герцогство, до якого 1809 р. приєднав польські землі, які після розділу РП відійшли до Австро-Угорщини. 1814—1815 рр. рішенням Віденського Конгресу Варшавське герцогство розділили між переможцями Наполеона – Росією, Пруссією, Австро-Угорщиною.

Це назва земель на лівому березі Західного Бугу, історичним центром яких з давніх-давен є м. Хелм (Холм). Засноване на початку XIII ст. Данилом Галицьким, до 1340 р. це місто та прилеглі до нього території перебували у складі Галицько-Волинського князівства, а в 1340—1377 рр. – у складі ВКЛ. В 1377 р. повновласть тут належала володарям Угорського королівства, а від 1387 р. перейшла до Речі Посполитої. 1795—1809 рр. Холмщина перебувала у складі Австро-Угорської імперії, у 1809—1815 рр. – Варшавського герцогства, від 1815 р. і до 1914 р. – у складі Російської імперії (власне, Царства Польського). Під час Першої світової війни Холмщину окупували країни Почвірного союзу, а після їх поразки у війні тут було відновлено легітимну польську владу.