Мирослава Бердник: Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Климишин радо взявся виконувати доручення Бандери, мріючи про великий заробіток для себе. Але Климишин— хитрун. Робити це сам він не наважився і в свою чергу доручив продавати фальшиві долари провокатору Яблоневі, який, розпихаючи ці долари наліво й направо, розповсюджував водночас чутки про те, що 3Ч ОУН — фальшівник доларів.

Американська кримінальна поліція то тут, то там фіксувала появу на «чорному ринку» фальшивих доларів, ідентичних до тих, які були знайдені при арештованих зз’язкових. Назрівав черговий скандал. Навіть Климишин занепокоївся. Але Бандера поспішив його запевняти, що, на випадок провалу, вся відповідальність знову впаде на мене, бо мені Бандера наказав брати за все відповідальність на себе.

Арештувавши зв’язкових і знайшовши при них фальшиві долари, американці піддали їх страшним тортурам. Один з них не витримав і розповів усе, як було. Він сказав, що Баняс вручав їм долари в присутності Бандери. Не міг він тільки назвати мого прізвища, бо не знав його точно і перекрутив його так, що офіцер американської кримінальної поліції зрозумів, що йдеться про Мацейка, виконавця атентату на польського міністра Перацького.

Цей офіцер аж руками сплеснув, що є нагода покарати «великого злочинця». Зачалися розшуки і гонитва. Згаданий зв’язковий погодився допомогти американцям зловити Баняса і Мацейка. Він припровадив американців у студентський гуртожиток на Фюріхштрасе, де він якийсь час перед своїм відходом на Україну проживав зі своїми друзями. Але там Баняса і Мацейка не було.

Американські криміналісти прийшли й до хати Баняса. Не заставши його, переказали, щоб він зголосився до них добровільно, бо вони його все одно зловлять. Переляканий на смерть перспективою сісти у в’язницю й втратити назавжди право на виїзд за океан, Баняс залементував переді мною і Бандерою, що він — невинна жертва, що йому не залишається нічого іншого, як піти і зголоситися до американців, і що він потрапить виплутати з біди і себе й Бандеру.

Бандера схопився за цю ідею і дозволив Банясові піти віддатися в руки американської кримінальної поліції, але під умовою, що він вигородить Бандеру, зваливши всю вину за фальшиві долари на мене. Так і сталося. Баняс пішов… Але хитрий охоронник Бандери розраховував, що наступив щасливий для нього момент блиснути своїми «дипломатичними якостями» перед американцями і налагодити при цій нагоді зв’язки з ними від імені проводу ОУН. Він зарекомендував себе перед американською кримінальною поліцією… аж сотенним УПА, заявивши, що прийшов вести переговори від імені проводу ОУН. Проте американський офіцер, привітавши пана «сотника» кількома ляпасами, стусанами в живіт і у недипломатичну частину тіла, зарепетував про Мацейка. Та коли Баняс відрекомендувався ад’ютантом Бандери, пан офіцер приступив до «переговорів».

«Переговори» почалися з того, що «дипломат» Баняс розповів усе, як і домовився з Бандерою. Він заявив, що Бандера нічого не знав про фальшиві долари, що цей Мацейко обдурив і його і всіх, забравши собі правдиві долари, а зв’язковим давши фальшиві.

Ці «дипломатичні переговори» закінчилися тим, що Баняс підписав документ, щоправда від свого імені, про співпрацю з американською кримінальною поліцією і зобов’язався допомогти зловити Мацейка та викрасти «його» друкарню фальшивих доларів.

Обидві сторони були надзвичайно вдоволені і розсталися друзями.

Баняс, повернувшись з «переговорів», розповів щиро про все Бандері й мені. Я, посміявшись в душі над наївністю цього дипломата, який намагався використати доларову аферу для зав’язання справді дипломатичних зв’язків з американцями для проводу 3Ч ОУН, дозволив йому «доносити» кримінальній поліції на себе все, що він «потрапить» про мене рознюхати.

Бандера ж, явно вдоволений з того, що Банясові майже пощастило вигородити його і зіпхнути всю вину на мене, наказав мені відправити свого начальника охорони на той світ. Я ще раз повторюю: наказав мені фізично знищити Баняса. Ще й зазначив, що треба негайно заткнути йому рота навіки, бо, мовляв, Баняс перетягнув мірку даних йому повноважень і йому не можна вірити, чи він насправді не захоче зрадити мене, а то й самого Бандеру, і що взагалі Баняс забагато вже знає, чого не повинен був знати.

Бандера, спробував схилити мене до свого чергового злочину, проговорився, що Баняс, знаючи його таємницю (я повинен був зрозуміти: таємницю про фальшиві долари), завжди зможе використати її навіть для шантажу проти Бандери. Але тут-то Бандера і справді зрадився з своїми інтенціями. І я, вже не вагаючись, відповів Бандері: «Саме тому, що Баняс знає вашу таємницю, добре було б, якби ви особисто не давали наказу про його фізичну ліквідацію»…