Мирослава Бердник: Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Коли я все це зрозумів, переді мною гостро постало питання про моє місце в житті. Я твердо вирішив стати повноцінним членом радянського суспільства, здобути право називатися людиною з чистою совістю.

Ще у 1939 році, звільняючи мене з-під арешту, представники радянської влади сказали мені: «Йди в школу, йди в університет. Радянська влада для таких, як ти. В цьому тебе переконає життя».

Тоді я не обміркував цих слів і повернувся в підпілля. Помилка, за яку довелося так жорстоко розплачуватися. І от тепер, коли минуло більше двох десятків років, життя таки переконало мене в правоті цих слів.

Я, колишній націоналіст і оунівський провідник, прийшов працювати на завод, де зустрів чуйне ставлення до себе з боку робітників. Одержав квартиру, виховую сина, який раніше, в роки підпілля, навіть не знав про моє існування. Після напруженої підготовки екстерном склав іспити на десять класів середньої школи. Зараз заочно навчаюсь в інституті. Сподіваюсь стати кваліфікованим спеціалістом народного господарства.

Ступивши на правильний шлях, я вважаю себе зобов’язаним поділитися деякими своїми думками, що викривають антинародний характер українського націоналізму і його злочинний антирадянський зміст.

На мою думку, форма державної незалежності українського народу, яка існує в братньому Радянському Союзі, цілком задовольняє громадян УРСР. Коли так, то нічого еміграційній націоналістичній меншості нав’язувати абсолютній більшості народу ідеї українського націоналізму і, зокрема, відокремленості.

Щодо суспільного ладу Радянської України, то, думаю, для всякої прогресивно настроєної людини ясно: соціалістичний лад — єдиний суспільний лад, який забезпечує повний і всебічний розвиток народу.

Український народ добре знає вовче обличчя націоналізму і його ідейних провідників за кордоном, які всіляко намагаються перешкодити нашому щасливому життю, виступають із закликами до війни проти Радянського Союзу і загрожують розпалити на Україні братовбивчу боротьбу. Зрозуміло, як ставиться український народ до українських націоналістів. Він гнівно таврує їхню антинародну діяльність.

Мені довелося пройти тернистий життєвий шлях. Внаслідок омани потрапивши в табір ворогів українського народу, я пережив велику трагедію, коли зрозумів свою помилку і знайшов своє справжнє місце в житті. Тому я не можу мовчати і допустити, щоб нові жертви, подібно до мене, потрапили в тенета націоналістичних пройдисвітів за кордоном. Прочитавши мою сповідь, хай також замисляться над своєю позицією ті українські емігранти, які ще досі перебувають під впливом українських націоналістів. Я гадаю, що жодна чесна і мисляча людина ніколи свідомо не піде проти свого народу. Вона, як тільки зрозуміє свою помилку, повинна рішуче порвати з українським націоналізмом і середовищем, що його проповідує. Діяльність, які проводять за кордоном націоналісти проти українського народу — політичне безумство. З цим треба кінчати!

«Вісті з України», серпень 1963 р.

Невже ж йдеться про сенсаційну аферу, головною дійовою особою якої був спритний спекулянт-аферист, вірніше — просто злодій?

Слово «сенсаційна» для афери, про яку піде мова — дуже делікатне.

Зрештою, читач сам зможе підібрати найкраще окреслення, коли з рядків цієї статті дізнається, що мова йде про небуденного спеціаліста чорних ринків міжнародного масштабу, фальшівника доларів, про людину, яка ще й тепер претендує на становище керівника української націоналістичної закордонної «політики».

…Так, саме Лебедь Микола. Цей «Ярополк окаянний», послухавшись нашіптувань свого безглуздого розуму, дописав до сторінок «історії» оунівського табору нові ганьблячі рядки, як ініціатор створення друкарні фальшивих доларів.

Подумати тільки: 3Ч ОУН — така «політична» організація— і фальшівня доларів!!!

…А в тім, чи це може викликати здивування, коли «політичні» горизонти 3Ч ОУН спрямовувались такими «політичними» ділками, як Лебедь Микола — цей майстер темних справ, який не раз доводив націоналістичний табір до грандіозних скандалів.

Як відомо, секретар закордонних справ УГВР і провідник референтури закордонних зв’язків ОУН Микола Лебедь, зв’язавши в останні місяці окупації України «самостійну» політику ганебним союзом з фашистською військовою розвідкою — Абвером, як п’яте коліща до розбитого воза конаючого гітлерівського Райху, ледве сам зі своєю ріднею і своїм штабом докотивсь на цьому коліщаті до вічного міста — Рима.