Стефан Цвейг - Марія Стюарт

Ця пригода почалась як суто романтична, але, як майже кожен епізод у шотландському краї, сформувалась у криваву баладу. Месьє Данвіль, перший поклонник Марії Стюарт на французькому королівському дворі, якось звірився своєму юному другові й компаньйонові поету Шастеляру про свої марення. А тепер месьє Данвіль, що разом з іншими дворянами супроводив Марію Стюарт у подорожі до Шотландії, має повертатися до Франції, до дружини й обов’язку, натомість трубадур Шастеляр лишається в Шотландії, немов представник чужого почуття. Аж ніяк не безпечно складати всякчас ніжні віршики, бо гра легко перетворюється в дійсність. Марія Стюарт бездумно приймає поетичне вшанування від молодого й дуже досвідченого в усіх лицарських мистецтвах гугенота, ба навіть відповідає на його вірші своїми поезіями; яка чутлива до музики, самотня серед грубого й відсталого середовища молода жінка не почуватиметься влещеною, чуючи, як її вшановують такими зачудованими строфами:

А надто, коли вона почувається невинною? Бо щирим коханням у відповідь на свою пристрасть Шастеляр похвалитися не міг. Він змушений сумовито признатися:

Мабуть, лише як поетичну пошану сприймає Марія Стюарт ті вірші серед багатьох інших придворних і догідливих лестощів, бо, й сама поетеса, знає про гіперболізацію в усьому ліричному, зі сміхом слухає такі строфи свого гарненького селадона і без ніяких інших думок терпить як вияв грайливості завелику галантність, що на цьому романтичному жіночому дворі не видається дивною. Марія Стюарт невимушено жартує і пустує з Шастеляром не менш простодушно, ніж зі своїми чотирма Мері. Невеличкими безневинними компліментами вона засвідчує особливе ставлення до нього, обирає його (адже відповідно до придворної ієрархії він навряд чи може підступити до неї) як партнера для танців, під час однієї танцювальної фігури – falking-dance – нахиляється якось надто близько до його плеча, дозволяє йому промовляти вільніше, ніж заведено у Шотландії, і то за три вулиці від амвона Джона Нокса, що пише, мовляв, “such fashions more lyke to the bordell than to the comeliness of honest women” ; [9] «Такі звичаї більше пасують до борделю, ніж до милих рис чесних жінок» ( англ.). можливо, одного разу вона навіть дозволила Шастеляру під час маскараду або гри у фанти побіжний поцілунок. Але самі по собі не сумнівні такі довірчі жести все-таки чинять поганий вплив, бо молодий поет, подібно до Торквато Тассо, вже не сприймає виразно різницю між королевою і слугою, повагою і панібратством, між галантністю і пристойністю, між поважністю і жартом і з гарячою головою йде за своїми почуттями. Отож раптом стався прикрий інцидент: якось увечері юні дівчата, які прислужували Марії Стюарт, знайшли в спальні королеви Шастеляра, що заховався за завісами. Спершу вони не припускали нічого непристойного і вважали цю молодечу дурість за жарт; дівчата жвавими і вочевидь гнівними словами вигнали зухвальця зі спальні. Та й Марія Стюарт сприймає цю нетактовність уже не з вибачливою поблажливістю, а зі щирим обуренням; цей випадок ретельно приховали від брата Марії Стюарт, і про справжнє покарання за таке страхітливе порушення звичаїв невдовзі вже не говорили. Але така поблажливість була недоречною. Або той йолоп унаслідок легковажного ставлення до своєї витівки в колі молодої королеви радше відчув заохочення повторити свій жарт, або щире й палке кохання до Марії Стюарт позбавило його всіх гальм, – хай там що, він потай їде вслід за королевою в її подорожі у Файф, тож ніхто при дворі навіть не здогадувався про його присутність, і тільки тоді, коли Марія Стюарт уже наполовину роздяглася, того безголового знову знайшли в її спальні. Злякавшись від несподіванки, ображена жінка скрикнула, пронизливий крик пролунав по всьому будинку, з сусідньої кімнати забіг її єдинокровний брат Морей, і тут уже не було змоги ані простити, ані замовчати. Марія Стюарт начебто вимагала тоді (цьому годі повірити), щоб Морей одразу заколов зухвальця кинджалом. Проте Морей, на відміну від палкої сестри, під час кожної дії завжди розважливо обраховує всі наслідки і тому достеменно знає, що вбивство молодика в спальні королеви не тільки замастить кров’ю підлогу, а й заплямує честь. У такому переступі слід звинуватити публічно, порушника слід прилюдно покарати на міському ринковому майдані, щоб довести отак перед народом і світом цілковиту невинність володарки.