Галина Карпінчук - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Я вас печалю для Нового года, добрая Варвара Николаевна, своим грустным посланием – что делать! у кого что болит, тот о том говорит. И мне хотя немного отраднее стало, когда я выисповедался перед вами! Кланяюсь Глафире Ивановне и всему дому вашему.

Пишите ко мне в г. Оренбург на имя его благородия Карла Ивановича Герна в генеральный штаб, не надписывая моей фамилии – он узнает по штемпелю.

Прощайте, Варвара Николаевна; не забывайте бедного и искреннего к вам

Т. Шевченка.

Оренбург. Генваря 3. 1850.

Поздоровляю тебе з цим Новим роком, друже мій єдиний! Нехай з тобою діється те, чого ти у Бога благаєш, – давно, давно ми не бачились, та не знаю, чи й побачимося швидко, а може, вже й ніколи – крий Мати Господня! а думаю, що так, бо мене дуже далеко запровтор[ил]а моя погана доля та добрії люде! Я оце вже третій рік як пропадаю в неволі – в цім Богом забутім краї! тяжко мені, друже! дуже тяжко! та що маю робить? Перейшов я пішки двічі всю киргизькую степ аж до Аральського моря – плавав по йому два літа, Господи, яке погане! аж бридко згадувать! не те що розказувать добрим людям.

Ось бач, як зо мною діялось. Поїхав я тойді в Київ із Петербурга, тойді, як ми з тобою в Москві бачились, і думав уже в Києві ожениться та й жить на світі, як добрі люде живуть, – уже було й подружіє найшлось. Та Господь не благословив моєї доброї долі! – не дав мені докончить віку короткого на нашій любій Україні. Тяжко! аж сльози капають, як згадаю, так тяжко! Мене з Києва загнали аж сюди, і за що? За вірші! і заказали писать їх, а що найгірше… рисовать! І отепер бачиш, як я отут пропадаю, живу в казармах меж солдатами – ні з ким слово промовить, і нема чого прочитать – нудьга! нудьга така, що вона мене незабаром вжене в домовину! Не знаю, чи карався ще хто на сім світі так, як я тепер караюсь? І не знаю за що. Оцей, що привезе тобі лист мій, наш земляк – Левицький, привітай його, друже мій добрий! добра, щира душа! він мені в великій став пригоді на чужині! – дай йому мою «Тризну» і «Гамалія», коли вона ще жива, а мені, коли буде твоя ласка, пришли Кониського, добрее зробиш діло, нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу! Так щось серце віщує! Пришли і напиши, коли буде ласка, по адресу: в Оренбург Карлу Івановичу Герну – в генеральний штаб, – а мене на адресі не упоминай, цур йому, він знатиме по штемпелю. Оставайся здоров, друже мій єдиний! нехай тобі Бог посилає, чого ти в його просиш. Згадуй інколи

безталанного Т. Шевченка.

А щоб не оставалося гулящого паперу, то на тобі вірш з десяток своєї роботи:

Ваше превосходительство!

Поход в киргизскую степь и двухлетнее плавание по Аральскому морю дают мне смелость вторично беспокоить ваше превосходительство моею покорнейшею просьбою. Я вполне сознаю мое преступление и от души раскаиваюсь. Командир мой, капитан-лейтенант Бутаков, ежедневный свидетель моего поведения в продолжение двух лет, подтвердит истину слов моих, ежели будет угодно вашему превосходительству спросить у него. Я прошу милостивого ходатайствования вашего перед августейшим монархом нашим. Прошу одной великой милости, позволения рисовать. Я в жизнь мою ничего не рисовал преступного. Свидетельствуюсь всемогущим Богом! Умоляю вас! Вы как слепому откроете глаза и оживите мою убитую душу! Лета и мое здоровье, разрушенное скорбутом в Орской крепости, не позволяют мне надеяться на военную службу, требующую молодости и здоровья. Прошу вас, примите хотя малейшее участие в судьбе моей, и Бог вас наградит за доброе дело.

Возлагающий единственную надежду на Бога и на ваше превосходительство

Т. Шевченко.

Оренбург. 1849.

Декабря 29.

Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить; но мера моего крепления лопается, и я в самой крайности прибегаю к вам, великодушный благодетель мой. Я писал еще в первый год моего изгнания К[арлу] П[авловичу] Б[рюллову], и никакого результата; бедный он, великий человек! При всей своей великости, самой малости не хочет сделать; говорю не хочет, потому что он может; позволяю себе думать – и первое добро (написание вашего портрета) было сделано случайно. (Простите мне подобное нарекание на великого человека. Печально, что с великим гением не соединена великая разумная добродетель).