Галина Карпінчук - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Всем Вам преданный

Федор Лазаревский.

Тарас Григорьевич!

Да поможет Вам Господь всемогущий понести до конца тяжелый крест Ваш той узкой и скорбной стезей, которую Он проложил нам любовию и кровию своею! За Вас много, много молитв – а молитва даром не пропадет. Когда Вам делается слишком грустно – вспоминайте об смерти. Когда б Вы знали, как эта мысль угнетает, за нею следует мысль о воскресении – и жизни нестареемой, безгрешной – вечной!

Христе, свете истинный, просвещающий и освящающий всякого человека, грядущего в мир, да знаменуется на нас свет лица Твоего, да в нем узрим свет неприступный, молитвами пречистыя Твоея Матери и всех Святых, аминь!

Вот Вам молитва, которая содержит в себе все, что желаю Вам от глубины души моей, в замену всех утрат и скорбей Ваших. Да пребудет с Вами благодать и дар Святого духа. Прощайте или лучше до свидания радостного, общего.

Я уверена, много, много уважаемый Тарас Григорьевич, Вы не найдете странным, что я пишу Вам, хотя в обществах, где мы встречались иногда, я ни разу не говорила с Вами. Отдаление делает меня отважнее; при том я имею тройное право быть вовсе не чужою, [рядки 7–10 закреслено. – Ред.].

Протягиваю Вам руку, прошу Вас, добрый Тарас Григорьевич, считайте и меня старой знакомой. Дай нам Боже увидеться в свете Его! Бог знает, как бы я желала, чтобы Вас по крайней мере не исторгали из Эдема, но что бы ни случилось, да пребудет Он всегда с Вами и не допустит Вас охладеть, умереть для высокого и прекрасного!

Нет, не может быть, чтобы в душе Вашей, служившей алтарем, на котором совершался дар чистой поэзии, где раздавались такие торжественные гимны, не может быть, чтоб в ней воцарилась когда-нибудь мерзость запустения. Не бойтесь этого, Тарас Григорьевич, за Вас так много молится сестер ваших по Христу и по кресту; в числе последних назову только сестру Таню; да поможет Вам Господь нести Ваш крест так, как она несет свой! Пригвожденная к одру неописанными страданиями, для окружающих она находит и приветливое слово и улыбку; она Вам дружески кланяется, благодарит за поклон, и за добрые Ваши желания – воздает Вам такими же искренними желаниями.

Прощайте, добрейший Тарас Григорьевич, да сопутствует Вам всегда везде благодать Христа Спасителя! Глубоко уважающая и преданная Вам

Александра Псел.

7-го марта 1848.

К[репость] О[рская].

Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий, мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по-тричі, цілуючи всяку фарбочку. І як її не цілувать, не бачивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік! та дарма. Бог поміг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився і неначе перелетів у малярню, в Седнев. Чи згадаєте, як ви мені її вторік показували недороблену? Ще й радились зо мною, як би її химерніше улагоди[ть], чи сподівався я, що через рік та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихій моїй годині! Благий і дивний єси, Господи!

Сьогодня неділя, на муштру – не поведуть. Цілісінький день буду переглядать твій подарунок, щирий, мій єдиний друже, переглядать і молитись, щоб Бог послав на довгі дні тобі такую радість, як послав він мені через тебе. Перелічив, передививсь, все, все до крихотки, ціле. І Шекспір, і папери, і фарби, і цизорик, і карандаші, і пензлі – все цілісіньке. Не утрачайся на альбом, друже мій! буде з мене і цього добра поки що.

Недавно з Яготина прийшов лист до мене. Спасибі їй, добрій В[арварі] Н[іколаєвні], що не забуває мене, хоче мені, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тойді я і тяжкого походу, і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь.

Одна тільки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться ні од кого листа прийнять, ні самому послать, бо туда почта не доходить, от моє горенько! а може, доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море.

Не будемо журиться, а будемо молиться, ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшніше, як-то кажуть розумні люде. Цей і апріль місяць я ще буду в О[рській] к[ріпості], то напишіть до мене хоч стрічечку, бо тілько Бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно ваше слово з моєї бідної країни!