Майк Тайсон - Беззаперечна правда

«МЕНЕ ЗВУТЬ МАЙК ТАЙСОН. Я ПРОФЕСІЙНИЙ БОЄЦЬ. БОКС – ЦЕ ОДИНОКИЙ спорт. Спаринг, тренування і особливо пробіжки дають мені достатньо часу для роздумів. Одна з речей, про яку я думаю найбільше – це те, наскільки поганими є наркотики і як вони шкодять людям. Що ж, ми можемо позбутися наркотиків, якщо кожен із нас, один за одним, вирішить сказати їм “Ні”. Це маленьке слово з великим значенням. Скажи це, СКАЖИ НІ! НАРКОТИКАМ!»

Це була соціальна реклама, в якій я знявся для управління по боротьбі з наркотиками, його транслювали просто перед моїм першим захистом титулу 1987 року. Також я знімався в соціальній рекламі для штату Нью-Йорк. У ролику я бив боксерську грушу, а потім, повернувшись до камери, говорив: «Правильно, тримайся подалі від крека задля твоєї перемоги».

Іронія в тім, що тоді, як я знімався в цих роликах, я водночас фінансував мого друга Альберта у виробництві кокаїну, яке той мав у Браунсвілі. Одразу після смерті Каса, я почав давати Альберту то п’ять, то двадцять тисяч долларів, просто щоб йому не довелося працювати на когось іншого. Я не був партнером і ніколи не сподівався на повернення моїх інвестицій. Я просто турбувався про його безпеку. Ми з Альбертом виросли разом, ми разом грабували й крали. Я не хотів, щоб йому перепало, якщо один із дилерів, на яких він працював, скаже: «Де мій крек?» Наркобізнес в Браунсвілі в 80-ті роки був схожий на рабство 1820-х років. Коли ти працюєш на цих хлопців, твоє життя нічого не варте. Якщо в тебе опинявся пакунок тієї людини, ти вже не міг піти, коли тобі забажається. Щойно ти потис йому руку і уклав із ним угоду – ти став його власністю.

Я думав про те, щоб змусити Альберта піти працювати зі мною. Проте такі хлопці, як він, занадто антисоціальні. Вони не вірили в те, що можна просто тусуватися без того, щоб передавати комусь якісь сумки, бути слухняним хлопчиком і цілувати дупу, тому що я чемпіон. Ніхто не збирався ним командувати. Єдине, на чому ми добре зналися в Браунсвілі – це насильство, навіть у тому, що стосується людей, яких ми любимо. Альберт був занадто жорстоким, щоб стати частиною мого оточення. Він не збирався, як Майк Тайсон, навчитися усім цим «Так, мем. Як ся маєте, мем? Чи можу я вам допомогти?» Такі хлопці, як він, бісилися і не вміли контролювати свої емоції. Тому я зробив простіше. Я сказав: «Ось. Ти візьмеш ці гроші».

Утім мій план не спрацював. Молодий турок, що збирався отримати своє лайно, застрелив Альберта та кількох інших моїх друзів 1989 року. Тоді їм було лише по двадцять років, з ними був ще один шістнадцятирічний хлопець, який також хотів отримати шматочок своєї мрії. Мрії про мерседеси, дівчат та статус у суспільстві вбили їх. Тоді було багато смертей. Я заплатив за багато похорон.

ДВІ РЕЧІ Я ЗРОБИВ ОДРАЗУ Ж ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ В НЬЮ-ЙОРК ІЗ ПЕРЕМОГОЮ. Я пішов у Кетскілл і показав скрізь свій пояс. Я носив його на вулиці протягом трьох тижнів, іноді навіть спав у ньому. Одного разу я зайшов на кухню і запропонував Джею Брайту покататися зі мною. Була ще одна людина, якій я хотів показати пояс. Я наказав Джею їхати до горілчаного магазину і дав йому трохи грошей, щоб той купив велику пляшку шампанського Dom Pérignon . Потім я сказав йому їхати на могилу Каса. Коли ми підійшли до його надгробку, в обох з очей капали сльози. Ми обидва трохи помолилися, а потім я відкоркував шампанське, ми зробили по великому ковтку, і я вилив залишок пляшки на могилу Каса, залишив порожню пляшку на траві й пішов.

Друге, що я зробив, це поїхав до Нью-Джерсі й зайнявся могилою моєї матері. Її хлопця Едді збила машина, і він помер перед самим моїм боєм із Бербіком, його поховали поряд із моєю матір’ю. Тож я ексгумував їх обох і поклав рештки в красиві бронзові гроби, а потім купив для неї масивний семифутовий надгробок, так щоб усі, хто приходять на кладовище, знали, що це могила матері Майка Тайсона.

До цього моменту я вже переїхав у свою власну квартиру в будинку Джиммі та Стіва Лотта. Напевно, для того, щоб вони могли слідкувати за мною, адже я був їхньою дійною коровою. Я хотів насолоджуватися своїм титулом чемпіона. Вперше в моєму житті ми поставили ціль і досягли її, пройшовши крізь усю цю кров, піт та сльози. Тепер про мене можна було говорити за тим самим столом, що й про Джо Луїса та Алі. Мені хотілося погрітися в променях слави, але водночас я почувався винуватим та спустошеним. Каса не було зі мною, щоб насолодитися моєю перемогою разом чи дати мені якісь вказівки. Вперше за багато років у мене не було ні мети, ні бажання що-небудь робити. Усе могло бути по-іншому, якби у мене тоді була компаньйонка чи дитина. До того часу в усіх моїх друзів уже були діти. Але я був надто зайнятий боротьбою.