Олекса Кобець - Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни)

А з сторонніх - інтелігентських - любив Хома і найчастіше співав некрасівську:

Далі говориться в пісні про злиденне життя з маленькою дитинкою в нетопленій хаті, про те, що смерть заглядає в знесилені очі героя, а вона з немовлям залишиться після нього знову без притулку, без поради...

Останні два з наведених тут рядків пісні товариш Хома виспівував з особливим чуттям, із якимось екстатичним піднесенням, за все на світі в той час забуваючи, і здавалося, що то він - основна дієва особа пісні, що то він сам звертається до нещасливої подруги своєї - "друга сердечного, больного і бездомного".

Незабаром товариш Хома одержав, на свою велику радість, пакунка з мандоліною.

- Це від неї, - тільки й сказав він на всі зацікавлені розпитування. Але ніколи нікому нічого про неї не оповідав, і за це я ще більше почав шанувати свого друга, бо ніколи не міг спокійно слухати, як розбещені парубійки слиняво розповідали усяку гидоту про "бабйо" - про тих, хто їм життя дає, коло кого вони самі може надхненно вмлівали десь, там, на далекій батьківщині, зоряними ночами...

Грав Мельниченко й на мандоліні якось особливо гарно, з глибоким чуттям.

Та після того, як фельфебель, дізнавшись про Мельниченкову вмілість, почав иого і раз, і вдруге, і втретє викликати вечорами до себе - потішати гостей співами та грою, - засумував товариш Хома: і співати, і грати покинув, і ні на які наші благання не зважав.

Після першого виклику до фельдфебеля - це було вже навесні, а жив фельдфебель у подвір'ї казарми, в казенній квартирі, - товариш Хома, вернувшись пізно до казарми, вже не оповідав нам своїх чудових пригод, не переказував кращих творів літератури, а, саркастично посміхаючись, тільки мені й сказав, як начальство поставило його на балконі, довго добираючи найзручніше місце перед одчиненими до кімнати дверима, де випивали й розважалися гості, і примусило його проспівати ввесь репертуар, не догадавшися, бодай про людське око, почастувати чимось - нехай шклянкою чаю, чорт його бери! - і звертаючись, як і в казармі, брутально на "ти". А часом ще й вислов лювало недотепні дубові критичні думки свої про Хомині співи та гру...

Другого й третього разу Хома Мельниченко вертався ще похмуріший.

Після того, здається, вже більше начальство його не викликало: що там у них сталося, я так і не знаю, але фельдфебель од того разу ще лютіше напосідати став на Мельниченка-солдата, не минаючи й найменшої нагоди, щоб допекти йому якнайболючіше, щедро наділяючи нарядами та всякими іншими карами сердешного артиста.

Наша рота, так само, як і всі фінляндські полки, складом своїм була дуже строката: найбільше тут було новгородських, псковських, вітебських, смоленських, чомусь багато архангельських, чимало поляків із Сувалківської, Гродненської, Сєдлецької губерень; були естонці, фіни з російських повітів прибалтицьких країв, було кілька жидів і навіть один болгарин. Українців до Фінляндії пригнали року 1914 вперше.

Неприхильного свого ставлення до чужинців начальство зовсім не приховувало, і кидалося те ставлення в вічі вже на перший погляд. Найбільше ганяли, навантажували найтяжчою роботою, найчастішими "нарядами" наділяли саме чужородців, а підвищення службової ранги представники чужородців, не зважаючи часом на найретельнішу службу, могли даремно чекати роками. До учбової команди, звідки виходили потім унтер-офіцери, чужородців зовсім не брали. І доводилося спритнішим із них - або мовчки тягти лямку рядовика всі три з половиною роки служби, або, відповідно до фаху, відбувати службу за трохи легших обставин, у спеціяльних командах.

У нашій роті, наприклад, чимало поляків було в кравецькій майстерні, жидів - у шевській, за кухаря теж був якийсь чужородець. Але це - спритніші, розвиненіші.

Та були тут і обійдені долею типи чужородців, що ніякого майстерства чи ремесла не знали. Для цих військова служба була гірша за всяку каторгу.

Не можу без глибокого жалю згадати сердешного болгарина Петка Делі-Бошка, що потрапив до фінляндського війська майже разом зо мною, просто з якогось огороду болгарської артілі в Басарабії.