Аверкій Гончаренко: Бій під Крутами

Я відповів, що до зустрічі все готове.

Передні частини червоних, ідучи в зімкнених колонах, очевидно, були певні нашої втечі. Зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав.Тільки-но червоні зблизились на віддаль пострілу, ми їх привітали сильним огнем чотирьох сотень і шістнадцяти кулеметів. Щойно під прямими пострілами переходили вони до розстрілень, з великими втратами у своїх рядах. Наступні відділи вже з потягу творили бойовий лад. Таким чином, більшовики зайняли по фронту лінію до п'яти кілометрів, маючи за собою безупинно надсилані свіжі резерви і прихильно наставлене населення.

Карта бою під Крутами.

А ми... 500 молодих вояків і 20 старшин. Одні вояки місячними боями перемучені, інші — військово невивчені. Розтягнені по лінії фронту до трьох кілометрів, ми, в обороні зарання нашої державності, вступили в нерівний бій.

Коло години десятої рано приїхала на платформі одна гармата, коло неї — сотник Лощенко. Хто його прислав — не знаю, але думаю, що це була його особиста ініціатива. Цей старшина з подиву гідною самопосвятою вносив велике замішання своїми влучними пострілами в запілля червоних, і це зупиняло переможний марш Муравйова. Оцю незабутню прислугу старшини вважаю за свій обов'язок підкреслити.

Коло години дванадцятої-першої почали червоні наступати на Студентську сотню, але, вступивши в зону перехресного вогню, мусили занехати свій замір. До цього їх спонукала поява на залізничному торі Чернігів-Крути сотника Семирозума, що прикривав наш лівий фланг. Але той більшовицький наступ був лише маскуванням, бо справдішній наступ, як цього я й очікував, вони спрямували на блокування нашого правого крила, що давало їм в руки ст. Крути, відтинало б нас від нашої бази та уможливлювало б цілковите оточення нас. Червоні мали аж надто вистачальні сили для маневрування. Тим часом я дістав повідомлення, що командир Студентської сотні ранений. Цю страту болюче відчувалося, бо заступника його не було на місці. Та про це я довідався дещо пізніше. Вільних же старшин у мене вже не було, бо половина вибула зі строю. Тут був би дуже придався штаб сотника Тимченка, що мав тепер у себе активних бійців. По двох годинах наше оточення розпочалося дуже солідно, із застосуванням усіх, тактикою вказаних правил. Наша гармата, уставлена на платформі лінії Крути-Бахмач, не могла під прямим кутом на схід протидіяти маневрові червоних.

Тоді я вжив резерв. Введення в бій резерву, нашої останньої сотні, передрішало, як ще довго можна боронити наші позиції. У багато разів переважаюча сила ворога прискорювала нам вирок і тільки слабкий темп його наступу дав можливість дотягти до дев'ятої години вечора, коли настала темна ніч.

В цім великім напруженні юнак Валентин Атамановський (студент Університету св. Володимира) подав мені телеграму, з якої я довідався, що Шевченківський полк з Ніжина виступив на з'єднання з наступаючими на нас більшовиками, себто, наступає на нас із запілля. Атамановський був дуже відважний, а що найважливіше було у ньому цінного — це завжди прекрасний гумор. В цій рішальній хвилині він почав порівнювати наш бій з боями шведів і наших з москвинами під Полтавою... Та не було часу. Треба було йому сказати про правдивий стан нашого положення: наступ більшовиків не припиняється, Шевченківський полк є в двогодинній їзді від нас, повний потяг наших поранених бійців потребує опіки. Усе, що лишилося, не мало змоги впродовж цілого дня через часті атаки противника на найменший перепочинок. Отже, мушу вивести їх з бою без дальших втрат у людях і приготуватись для з'єднання з Чорними Гайдамаками в команді Симона Петлюри, які були вже наст. Бровари.

Атамановського я послав ще завидна до Студентської сотні з наказом про відворот на вказане їй місце. Відворот Студентська сотня мала розпочати першою. Сотник Лощенко ще за дня мусів від'їхати. З від'їздом нашої гармати по цілому фронті посилився енергійний наступ противника. Скрізь відчувався приплив нових сил.

Тут варто відзначити надзвичайну холоднокровність і вміння панувати над собою наших старшин і молодих вояків, якої я не зауважував за час побуту на фронті під час світової війни серед старших, добре вишколених жовнірів. По Студентській сотні виводив я з бою сотні юнаків у такому порядку: друга, третя і четверта. Перша сотня, яка була у резерві, вступила в бій по годині другій, здержувала противника, що намагався нас оточити, аж до повної темряви. Після чого рештки резерву відступили цілком з поля бою і прилучилися до школи. По перегляді після бою не було в студентській сотні мого брата, але під час бою пораненим він не був, оскільки не було і в шпитальному вагоні. Не було виявлено також цілої чоти Студентської сотні — до ЗО людей. Вислав я розвідку, затримав ешелон — та все було даремно. Про долю брата і його товаришів довідався я вже багато пізніше. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно, для скорочення дороги, пішли на світло на ст. Крути, а там зі сходу надійшли більшовики. Невдовзі розігралася кривава драма... їх не розстрілювали, а кололи багнетами, що я ствердив уже в Києві, при похороні.