Владимир Кузьменко - Людство врятує штучний інтелект

Упродовж року я написав цю книгу. 1989-го віддав рукопис журналісту Германові Ключерову, від нього він потрапив до кореспондента газети “Советская культура” Станіслава Яценка. Як згодом розповів мені, рукопис він прочитав за дві ночі і тут же зателефонував редактору “Роман-газеты” Євгенові Аверіну. І каже: “Євгене, у мене є найліпше, що написано у фантастиці”. Через місяць я отримую запрошення з Москви. Приїжджаю. Зустрічає мене Аверін: “Будемо друкувати!”. Коли вийшов друком тритомник, особливої радості не відчував.

Не знаю навіть, чим це пояснити. Гонорар дали пристойний. Та не про це мова. Був спокій і відчуття незавершеної роботи.

— Але був і повторний видрук “Древа життя”. Цього разу не в Москві, а у Львові, у видавництві “Каменяр”.

— Директор “Каменяра” Дмитро Сапіга звідкілясь довідався про мене і запросив на розмову. Тоді видавництво “Каменяр” планувало випуск фантастичного журналу. Мені запропонували співробітництво. З журналом нічого не вийшло. А тут пан Сапіга запропонував свої послуги щодо видруку “Древа життя”. Я, зрозуміло, погодився. Стотисячний тираж “Каменяра” читачі буквально змели з полиць книгарень.

— Скільки, за Вашими підрахунками, маєте читачів?

— П’ять мільйонів. Щонайменше.

— Але Вас не назвеш популярним письменником.

— Бо я нікуди не ліз. Це не у моїй вдачі. Свого часу був активістом Руху, ще того — першого, не партійного. Обирали навіть делегатом на перші всеукраїнські збори Руху. Я відстоював тоді, і продовжую цього дотримуватись, ідею народовладдя. Рух мав охопити всі верстви населення, а він перетворився на політичну партію. Я ще робив спроби щось довести, а мені тицяли в обличчя: народові потрібен сильний і єдиний лідер. Ось тоді зрозумів — з Рухом мені не по дорозі. Хоча політична діяльність — цікава річ. Я б охоче нею зайнявся, коли б покликали…

ЧЕРЕЗ БІОПОЛЯ РЕГУЛЮВАТИМУТЬ ПОВЕДІНКУ

— Які основні ідеї, гіпотези, моделі закладені у “Древі життя”? Що, на Вашу гадку, має з передбаченого обов’язково здійснитись і що є цілковитою утопією?

— Там висловлена думка, що можна у віртуальному просторі створити безсмертну людину. Усе це є можливим. Думаю, років через п’ятдесят — шістдесят ця ідея буде достатньо обґрунтованою. Усе відбувається з величезним прискоренням. А запровадження Інтернету щонайменше в десять разів пришвидшило розвиток суспільства. Друге, на що варто звернути увагу в моїй книзі. Існують загальні закони самоорганізації: закон сумісності, закон інтеграції, закон необхідної різноманітності. Це загальні закони для всіх самоорганізаційних систем. Для біологічних зокрема — і для біосфери, для соціальних систем і для систем штучного інтелекту.

Від чого залежить інтелект? Від об’єму пам’яті, що включає оперативну та часову інформацію. Від швидкості вилучення інформації. Від широти сприйняття. У нас дуже обмежена широта сприйняття: зір, слух, нюх, смак, дотик. Наша логіка, наш інтелект розвиваються, виходячи з цих п’яти органів чуття. Усю решту ми підглядаємо через прилади: радіохвилі і таке інше. Але уявіть собі, коли б художник знав про кольори лише за їх спектром. Чи малював би він? Не зумів би! Так і ми. Знаємо, що радіохвилі існують, ми їх реєструємо, але не бачимо. То, вочевидь, існує широчезне поле логіки, а ми володіємо лиш незначною її часткою. Нині починає розвиватись так звана квантова логіка, де уявляється інформаційний ефір, який вловлює інформацію біополя. Та то тільки початок розробок. Далі нас чекає чимало несподіванок.

— І коли нам очікувати отих несподіванок?

— У “Древі життя” я чітко вказую дату — 2280 рік, час нових осягнень, значного розширення сприйняття інформації людським мозком.

Людство тоді вже навчиться впливати на біополя. Бо що таке біополе людини? Воно несе для індивідуума таку ж інформацію, як звуки, слова, кольори. На біополя можна впливати, щоб врегулювати поведінку людей.

Людина вкусила з дерева пізнання. Так у Біблії написано. Але людина не встигла вкусити з дерева життя, тому й не стала безсмертною. Зостається одне: з допомогою пізнання, свого розуму нам самим виростити оте дерево життя. Ось у чому основний зміст моєї книги.

— Ви пишете у романі, що жителі Елії не знали Бога. Це Ваша позиція?

— Вам відомий такий вислів: шукати Бога всередині себе? Я не заперечую існування Вселенського Розуму. Але що є Його основою? Інформація! Тут ми наближаємось до проблеми підсвідомості. Очевидно, через підсвідомість і здійснюється наш зв’язок зі Вселенським Розумом. Достоєвський казав: краса порятує світ! А що таке краса? Це вища логіка організації! Ми можемо збагнути цю логіку нашою свідомістю? Ніколи! Красу ми сприймаємо тільки підсвідомо. Логічно — аж ніяк. Тут якраз включається інтуїція, незмінна частка підсвідомості. Інтуїція нам диктує: тут щось є. А людина без інтуїції нічого не вартує. У фаховому вимірі то вже буде не майстер, а ремісник. Можливо, Вселенський Розум через інтуїцію підказує нам розв’язання тих чи інших проблем.