Софія Парфанович: На схрещених дорогах

Und es waren ganz nette Leute — то були зовсім непогані люди.

Рейки й рейки, світла семафорів, стукіт коліс. Так, стоячи ввечері на мості Гінденбурга, ви бачите авгсбурзьку залізничу станцію.

Внизу місто. За ті чотири роки воно вже вспіло відбудувати незовсім побурені будинки та з кращих вулиць повивозити румовища. Ще тільки лежить грізними звалами Старе Місто. Тут уже й трава поросла і кольрово зацвіло зілля.

Оце праворуч історичні забудування. Це — оборонний мур минулих віків. Він, вежі й ворота, встоялися перед бомбардуванням. Оце височіють непорушені «Червоні Ворота» — масивна брама твердині. Міцні ще, ржаві завіси, що замикали вступ на камінне подвір’я. Червоний мур біжить від воріт на обидва боки. Він пронизаний щілинами на рушниці.

В оборонних ровах біляво-зеленкава вода річки, така мила й весела, як на дитячих малюнках. Вона розгалужується і падає дрібненькими каскадами, вистрілює де-не-де тонісіньким фонтаном і співає собі відвічну пісню непокірної течії. Що б не діялось, вона завжди така сама, вона вічна і пісня її старіша за всі винаходи. Вона годує соковиту зелень оборонних валів старої твердині й парків міста, що виросло поза свої первісні межі. Нині з оцієї твердині, що колись боронила вступу в Альпи, залишились мури, брами й несамовита в своїх розмірах і гидоті руїна на місці Старого Міста. Не спалив її, не зруйнував ворог у війні, добуваючи в рукопашному бою. Це жахлива модерна зброя — літаки засипали її градом бомб одного березневого дня, коли будилась весна й синява лагідного неба ніжним усміхом обіймала гарне місто Авґсбург.

Дим з недавніх пожарищ малював смуги понад вікнами Фогельтору, що нагадувала собі п’ятнадцяте сторіччя, і навіть птахи винеслись з червоних вікових мурів. Брами й мури твердині розказують казки про славні в’їзди, світлі події, велич і славу минувшини. Але не дають завмерти казці жителі Авґсбургу, як не забуває свого прагнення до панування над світом германський народ.

Удень цвітуть на мурах твердині дрібні фіялочки і шумлять над ними своїми могутніми коронами старі дерева. Бригада робітників працює у стіп твердині. Вони відновлюють амфітеатр, що щасливо перетривав війну. До мурів і замків долучують лаштунки й простору сцену.

Вдень на мурах міста афіші повідомляють про програму Літнього Театру, що виставляє в амфітеатрі при Червоній Брамі. Виступи найкращих артистів. Дорогі місця.

Місяць стоїть на небі й заливає срібним сяйвом великий амфітеатр повний аж по береги, по площу й вулицю Гавнштеттен. Глибінь темного неба засіяна зорями. З замків і мурів твердині виходять панове й пані в пишних убраннях минулих століть. На конях виїздять цілі відділи лицарів у блискучих шоломах, зі списами в руках, і зникають в бічних галеріях. Оживає германська старовина, підноситься з попелу міць великого, живучого народу, і понад руїни та поразку нинішнього дня кидає поміст у майбутнє. Бо нарід не гине, хоч програв одну і другу війну.

Припавши лицем до сітки огорожі, дивиться крізь неї людина, що їй не стало грошей на місце в театрі. Якісь витерті штани, зелена куртка, кашкет. Це діпіст з котрогось із таборів, що ще не виїхали: литовського, лотишського чи польського. А може українець?

Може то хтось, кого вискринінґували і хто залишенцем скитається по місті? Йому не стало місця ні між своїми ні між чужими. Стоїть, дивиться крізь огорожу, далі, зідхнувши, повернеться та зникає в крутіжі вулиць.

Але колеса гомонять по рейках. На північ і північ біжать потяги.

На зелених хвилях стоїть на якорі бувший військовий корабель. Бремен його матірний порт і Нью-Йорк його призначення. Він віднесе нас у мандрівку по далекій заокеанській землі.

«У Києві в 1940 році»

«Історія одного пса»

Під коником, Під поштою, Під виноградом

Гешефтсфюрер — керівник виробництва

Забезпеченева інституція

Центи

Вересаєв — автор «Спогадів лікаря»

Впорскнення власної крови жінки

Попереджуючих тривог

Повітряна охорона.

Фабричний комітет охорони перед налетами

Deutsche Arbeitsfront (Hiмецький Фронт праці).

Пологовий дім

Слухайте, фрау Волчук

Картку для купна