Т. Панасенко - Олександр Довженко

Напередодні війни Олександр Довженко здійснює свою давню мрію – за однойменною повістю Миколи Гоголя він створює сценарій фільму «Тарас Бульба». Ідейно-емоційна спрямованість твору, героїка минулого українського народу, гоголівський світ були співзвучні духу передгрозових років і творчим пошукам Довженка. Сам режисер зазначав, що «Сценарій “Тарас Бульба” побудовано так, що вся сила і краса твору М. Гоголя залишилась недоторканною». Уже в травні 1941 року Олександр Довженко почав підготовку до постановки фільму, дав інтерв’ю про майбутній фільм газеті «Известия». За два дні до початку війни на Київській кіностудії вийшов черговий номер багатотиражки «За більшовицький фільм», в якому вся перша сторінка була присвячена великій події в українському кінематографі – запуску у виробництво нового фільму О. Довженка «Тарас Бульба».

У 1938 році Олександр Петрович писав В. Вишневському: «Война, страшная, невообразимая, в которую повергнется человечество, близится. Она уже началась. Перед ней блекнут все исторические аналогии, как старые выцветшие олеографийки, и ее чудовищному масштабу, очевидно, соответствуют и чудовищные наросты рака на человеческом обществе, в человеческой душе…» Стосовно себе пише: «Как мне готовиться к участию в войне с моей дерьмовой аортой (мне уже снова ходить трудно)? Только словом и экраном. Правда, но все же жаль, что я одряхлел и не могу быть таким универсальным, как ты». Завершення роботи над «Щорсом» припало на початок Другої світової війни в Європі. Ще кілька років тому Олександр Довженко у доповіді на Всесоюзній творчій нараді працівників радянської кінематографії (1935) з тривогою пророче застерігав: «Я не розкрию тут ніякої військової таємниці, якщо стверджуватиму, що через кілька років у нас може бути війна. Буде величезна світова війна, учасниками якої ми обов’язково повинні бути». Антивоєнна тема в творчості О. Довженка з’являється ще до початку Великої Вітчизняної війни. Передчуття майбутньої катастрофи він виразно передав у «Аерограді».

23 червня 1941 року в газетах «Большевистское знамя» і «Чорноморська комуна» була надрукована стаття Олександра Довженка «До зброї!», яку потім передрукували інші видання великої країни. Це була перша стаття митця в період Великої Вітчизняної війни, перша сторінка його воєнної спадщини. Довженко почувався погано, причому не лише душевно: він хворів майже місяць. Саме через хворобу митець не зміг забрати з Києва батьків, у листі до яких він розповідає, що посилав телеграми з проханням відправити їх до Уфи, але їх не знайшли, бо Довженки на той час були ще на дачі. Олександр Петрович клопочеться про дозвіл виїхати в Київ, щоб самостійно забрати батьків. У цей час режисер відкладає всі задуми й мрії щодо художніх фільмів, стверджуючи, що у такий час кожний сантиметр плівки треба витрачати на воєнну кінохроніку.

Перебуваючи в Ашхабаді, Олександр Довженко проходить військове навчання в батальйоні «всеобучу». Як колись у молоді роки, Довженкові необхідно було знати про все, брати участь у всіх важливих масштабних подіях, він ладен був у будь-яку хвилину виїхати на фронт. Юлії Іполитівні Олександр Петрович писав про «отменное здоровье», однак серцеві напади ставалися все частіше і страшенно виснажували митця. Письменник А. Шиян [47] Шиян Анатолій Іванович (1906—1989) – український радянський письменник. Романи: «Магістраль» (1934), «Гроза» (1936) та ін. згадував про зустрічі Довженка з літераторами, що працювали кореспондентами на фронті: «В невеличкій кімнатці на дивані, заплющивши очі, лежав Олександр Петрович Довженко… Худий, втомлений, мовчазний, він слухав нас, українських літераторів. Розповідали ми Олександру Петровичу і про бої, і про воїнів, що безстрашно й хоробро билися з фашистами, розповідали про смерть, і пожежі, і велику біду, в яку потрапила рідна земля й рідний народ. Якщо оповідач замовкав, гадаючи, що наш гість заснув, одразу ж розплющувались очі: «Розповідайте, хлопці, розповідайте, я все чую». Якось слухаючи наші розповіді, Довженко раптом заявив: «Їду з вами на фронт. Хочу сам усе бачити… своїми очима». Але поїздка на фронт у той час була йому не під силу. Допікали часті серцеві приступи…»

Навесні 1942 року Довженко робить короткий запис про свого діда Семена: дослідники вважають, що то був початок роботи над «Зачарованою Десною». Робота ця тривала і в діючій армії, саме там Олександр Петрович міг думати не лише про кров, жах, страждання і смерть, але й про дитинство, яке з любов’ю описував у своєму новому творі. Коли він був майже завершений (учорновому варіанті), митець прочитав його першим слухачам – письменникам А. Малишку, С. Воскрекасенку, графіку Г. Пустовойту, журналісту П. Самченку Потім занотував: «Читаючи хлопцям, сміявся і плакав і був од схвильованості розслабленим цілий майже день».