Элвин Уайт - Сурма лебедя

А там містер Бівер винаймав пілота-«лісовика», й вони летіли до цього лісового озера: кілька днів порибалити, поледарювати й подосліджувати. Містер Бівер брав на себе риболовлю й ледарювання, а досліджувати місцевість залюбки ходив Сем. А потім пілот повернеться й забере їх. Звали його Коротун. Як зачують Бівери тарахкотіння його двигуна, то вибігають, махають руками, спостерігають, як літак планерує додолу, потім заводять його в ангар. Оце були найприємніші дні в Семовому житті — житіє посеред дикої пущі, далеко-далеко від усього: від автомашин, доріг, людей, гамору, школи, домашніх завдань, проблем… Ох, ні! Одна проблема таки лишалася: як не загубитись! Ну й, звісно ж, іще одна, невідчепна загадка-заморочка: ким стати, коли виростеш? Всякий хлопчик виростає разом із тією проблемою-заморочкою…

Того вечора, по вечері, Сем із батьком посиділи хвильку на порозі. Хлопчик гортав-почитував книжку про птахів.

— Та! — звернувся Сем до батька. — Чи може так статися, що ми повернемось до цього табору десь за місяць… ну, днів так за тридцять п’ять?

— Либонь, може, — відповів містер Бівер. — Звісно, я на це сподіваюсь. Але чому саме за тридцять п’ять днів? Що там такого особливого з тими тридцятьма п’ятьма днями, га?

— Та ні, нічого такого, — віднікався Сем. — Просто я подумав, що тут буде особлива краса за тридцять п’ять днів!

— Більшого безглуздя зроду не чув! — вигукнув містер Бівер. — Тут весь час особлива краса.

Сем зайшов досередини. Цей хлопчик знав багато про птахів — знав, зокрема, що лебедиці треба десь тридцять п’ять днів, щоб висидіти свої яйця. Йому так кортіло опинитися біля того озерця днів десь за тридцять п’ять, аби побачити, як лебедята вилуплюватимуться з яєць.

Сем вів щоденник, де записував усі свої події за кожен день. Дешевий записник, що завжди лежав біля його ліжка. Щовечора, перш ніж лягти спати, хлопчик записував пережите за проминулий день. Писав про те, що робив, що бачив, а ще занотовував і свої думки. Бувало, що й малюнком проілюструє побачене. А насамкінець ставив собі якесь запитання, аби мати про що подумати засинаючи. І ось що записав Сем у своєму щоденнику цього дня, коли натрапив на те лебедине гніздо:

Сьогодні я побачив пару лебедів-сурмачів на маленькому озерці, на схід від табору. Лебедиця має вже гніздо і яйця в ньому. Угледів я три яйця, але намалюю чотири, бо, здається, вона якраз мала знести четверте. Це найбільше відкриття, яке тільки я зробив за все своє життя. Не сказав про це татові. Моя пташина книжка говорить, що дітки у лебедів називаються лебедята.

Завтра я знову перевідаю тих величезних лебедів. Чув сьогодні дзявкання лисиці. Чому лисиця дзявкає? Бо вона сказилася? Чи занепокоєна? Голодна? Чи вона так посилає повідомлення іншій лисиці — лисові? Чому лисиця дзявкає?

Сем закрив записника, роздягнувся, заліз у свою койку й заліг, гадаючи, із заплющеними очима, чому дзявкають лисиці. За п’ять хвилин і заснув.

До озерця, яке Сем назнав того весняного ранку, рідко хто коли з людей було прибреде. Цілу зиму воно спало, скуте холодом, льодом, а зверху ще й снігом присипане, мов під білою ковдрою. І чи не весь той час там панувала тиша. Жаби спали. Бурундук сопів собі. Ото хіба коли-не-коли сойка скиргикне. А то ще поночі гавкне-дзявкне лисиця: високий, деркий звук. Зима, здавалося, запанувала навіки.

Але прийшов такий день, коли і з лісом, і з озерцем сталася якась зміна. Поміж дерев полинуло, задихало тепле повітря, ніжне й лагідне. Лід, що ще з ночі почав трохи підтавати, вдень став танути швидко-швидко. З’явилися калюжі талої води. Всі істоти, що жили в озерці й довкола нього, в лісі, пораділи тому теплу. Вони ж бо й зачули, й відчули подих весни — та й заворушилися. Нове життя, нові сподівання… У повітрі потягло новим, приємним духом — то запахтіла земля, прокидаючись після довгого зимового сну. Жаба, що на зиму була зарилася в мул на дні озерця, зрозуміла: весна прийшла! Цикада це збагнула й зраділа — а від чого цикада не радіє? Лисиця, все ще дрімаючи у своїй норі, відчула: незабаром вона приведе маленьких лисеняток. Усі істоти відчули, що надходять кращі, легші часи: тепліші дні, приємніші ночі. Дерева повипускали зелені бруньки, а ті бруньки вже й понабухали. З півдня почали прибувати птахи. Ось прилетіла пара качок. Прибув косик-червонокрилець і ну пурхати довкола озерця, вишукуючи, де найкраще буде звити гніздо. Прилетів горобчик із білим горлечком і заспівав: «Ой, люба Канадо-Канадо-Канадо…»

Читать дальше