Джанни Родари - Планета новорічних ялинок (збірка)

Насправді то були не постріли, а тріскотіння ракет на честь принца Лимона. Але люди так переполошилися, що кинулися врозтіч від солдатів Лимончиків.

Цибуліно хотів був крикнути усім цим людям, що в кишені його батька був лише недокурок тосканської сигари. Та подумав, що краще буде промовчати.

Бідолашний Цибуліно! Йому здалося, що він раптом перестав бачити на праве око,- а то була просто сльоза.

- Назад, дурна! - наказав їй Цибуліно і зціпив зуби, щоб не заплакати. Налякана сльоза сховалася і більше не з'являлася.

* * *

Одне слово, Цибулоне засудили до тюремного ув'язнення не тільки на все життя, а й після смерті, бо при тюрмах принца Лимона були і кладовища, де ховали померлих в'язнів.

Другого дня Цибуліно прийшов до тюрми провідати батька. Вони обнялися.

- Бідний мій тату! Вас запроторили до тюрми як злочинця разом з найлихішими бандитами.

- Не думай так, синку,- ласкаво відказав батько.- У тюрмі повнісінько найчесніших людей.

- А що ж поганого вони зробили?

- Та нічого. От за це-то вони й попали до тюрми. Принц Лимон не любить чесних людей...

Цибуліно замислився, і йому здалося, що він зрозумів.

- То сидіти у тюрмі - це честь? - спитав він. [13]

- Буває й так... Тюрми збудовані для грабіжників та убивць. Але з того часу, коли країною почав правити принц Лимон, грабіжники та убивці служать при ньому, а в тюрмах сидять чесні громадяни.

- Я теж хочу стати чесним громадянином,- сказав Цибуліно.- Але в тюрмі сидіти не хочу. Отож я скоро повернуся і всіх вас визволю.

- Не нахваляйся,- посміхнувся старий.- Це не так легко зробити.

- От побачиш, я свого доб'юся!

Тут прийшов один із тюремників Лимонів і наказав закінчувати побачення.

- Цибуліно,- сказав тоді бідолашний в'язень,- ти тепер уже величенький і можеш сам про себе подумати. Про твою маму і братиків подбає дядечко Цибуля. Я хочу, щоб ти пішов учитися.

- Але ж у мене нема книжок і купити їх ні за що.

- То не біда. Навчися добре викривати шахраїв і негідників. А найбільше вивчай тих, що при владі.

- А що я робитиму далі?

- Настане час - сам побачиш.

- Ну годі вже! - кричав Лимон-тюремник.- Годі базікати! А ти, шмаркачу, забирайся геть, якщо не хочеш теж попасти за грати.

Цибуліно так і хотів сказати Лимонові щось дошкульне, та прикусив язичка, щоб не кинули його за грати, раніш ніж він візьметься до справи.

Хлопчик поцілував тата й побіг.

Того ж дня він доручив свою маму і братиків дядечкові Цибулі, якому в житті пощастило трохи більше, ніж іншим родичам, бо він служив двірником. Розпрощавшися з ними, Цибуліно почепив на палицю пакуночок з речами, взяв її на плече і рушив у дорогу.

Цибуліно пішов навмання першою-ліпшою дорогою і не помилився. Години за дві дійшов до якогось невеличкого сільця - такого малого, що навіть дощечки з назвою не було біля крайньої хатини.

Та й хатина схожа була більш на буду для цуценяти, ніж на житло. Біля віконечка сидів якийсь дідок з рудуватою борідкою. Він сумно поглядав на вулицю і, здавалося, дуже журився над чимось. [14]

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Як Цибуліно довів до сліз самого синьйора Помідора

- Дядечку,- звернувся до дідка Цибуліно,- і чого це вам заманулося туди залізти? Хотів би я знати, як ви звідти виберетеся?

- О, це легко зробити! - відказав дідок.- А от увійти набагато важче. Я охоче запросив би тебе до себе, хлопчику, і навіть почастував би кухликом пива. Та двом тут не поміститися, і, правду кажучи, пива у мене теж нема.

- Не турбуйтеся,- сказав Цибуліно,- мені не хочеться пити... То оце така у вас хата?

- Еге ж,- відповів дідок, якого всі звали кум Гарбуз.- Хатина, правда, малувата, та коли нема вітру, тут буває досить затишно.

Слід сказати, що кум Гарбуз тільки вчора закінчив будувати свій дім. Іще з дитинства мріяв він про свою хатину і купував щороку по одній цеглині.

Та, на свою біду, кум Гарбуз не знав арифметики і мусив щоразу прохати шевця, майстра Виноградинку, порахувати його цеглини.

- Ану, подивимося,- сказав майстер Виноградинка, чухаючи шилом потилицю.- Сім разів по шість - сорок два... відняти дев'ять... Одне слово, маєш усього сімнадцять цеглин.

- Вистачить їх на дім?

- Я б сказав, що ні.

- То що ж робити?

- Це вже не мій клопіт. Не вистачить на дім, то зроби собі ослінчика.

- А навіщо мені ослінчик? Ослінчиків досить і в парку, а коли на них немає вільного місця, то я можу й постояти.

Майстер Виноградинка знов почухав шилом спершу за правим вухом, потім за лівим та й пішов собі до своєї майстерні.