Николай Носов - Пригоди Незнайка і його товаришів

— Ой, пече як!

— Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.

— Ой, не треба градусника! Не треба!

— Чому?

— Буде боліти!

— Та від градусника не болить!

— Ти все кажеш — не болить, а потім болить!

— От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не ставив?

— Ніколи.

— Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, — сказав Пілюлька й пішов по градусник.

Незнайко схопився з ліжка, вистрибнув у відчинене вікно і. втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником, дивиться, а Незнайка нема.

— От і лікуй такого хворого! — пробурчав Пілюлька. — Його лікуєш, лікуєш, а вій вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це годиться!

Знайко, який дуже любив читати, начитався у книгах про далекі країни й про різні цікаві мандрівки. Часто, коли вечорами робити було нічого, він розповідав своїм друзям про вичитане в книжках. Малюки дуже любили такі розповіді. Вони з цікавістю слухали про далекі країни, яких ніколи не бачили, але найбільше любили слухати про мандрівників, тому що з мандрівниками трапляються різні неймовірні історії і всякі дивовижні пригоди.

Наслухавшись таких історій, малюки стали мріяти про те, щоб і собі помандрувати. Деякі радили здійснити піший похід, інші пропонували сісти на човни й поплисти по річці, а Знайко сказав:

— Давайте зробимо повітряну кулю й на ній полетимо.

Ця вигадка дуже сподобалась усім. Коротульки ще ніколи не літали на повітряній кулі, і всіх малюків це дуже цікавило. Ніхто, звичайно, не знав, як робити повітряні кулі, але Знайко сказав, що він усе обміркує і тоді пояснить.

І от Знайко став думати. Думав він три дні її три ночі й придумав зробити кулю з гуми. Коротульки вміли добувати гуму. В їхньому місті росли квіти, схожі на фікуси. Якщо надрізати стебло такої квітки, то з нього витікає білий сік. Цей сік поступово гусне і перетворюється на гуму, з якої можна робити м'ячі її калоші.

Коли Знайко це придумав, він наказав коротулькам збирати гумовий сік. Усі приносили сік, для якого Знайко приготував велику бочку. Незнайко теж пішов збирати сік і зустрів на вулиці свого приятеля Гунька, який грався з двома малючками в скакалки.

— Послухай-но, Гуньку, яку ми штуку придумали, — сказав йому Незнайко. — Ти, брат, луснеш від заздрощів, коли дізнаєшся.

— От і не лусну, — відповів Гунько. — Дуже мені потрібно лускати!

— Луснеш, луснеш! — запевняв його Незнайко. — Така, брат, штука! Тобі й не снилося!

— А що ж це за штука? — зацікавився Гунько.

— Скоро ми зробимо повітряну кулю і полетимо мандрувати.

Гунька взяли завидки. Йому теж хотілося чим-небудь похвалитися, і він сказав:

— Подумаєш — пухир! А от я зате подружився з малючками.

— З якими малючками?

— А з оцими, — сказав Гунько й показав на малючок пальцем. — Ось оцю малючку зовуть Мушкою, а цю Кнопочкою.

Мушка к Кнопочка стояли віддалік i з острахом поглядали на Незнайка.

Незнайко подивився на них спідлоба й сказав:

— Так ти он як! Ти ж зо мною дружиш!

— А я і з тобою дружу, і з ними. Одне одному не заважає.

— Ні, заважає, — відповів Незнайко. — Хто дружить з малючками, той сам малючка. Зараз же посварися з ними!

— А навіщо мені сваритись?

— А я кажу, посварися! Або я з тобою сам посварюся.

— Ну й сварися. Подумаєш!

— От і посварюсь, а твоїм Мушці й Кнопочці зараз так надаю!

Незнайко стиснув кулаки її кинувся до малючок. Гунько загородив йому дорогу й ударив кулаком по лобі. Вони почали битись, а Мушка й Кнопочка злякались і втекли.

— Так ти мене за тих малючок по лобі кулаком б'єш? — кричав Незнайко, намагаючись ударити Гунька в ніс.

— А чого ти до них чіпляєшся? — допитувався Гунько, розмахуючи в усі боки кулаками.

— Подумаєш, який захисник знайшовся! — відповів Незнайко і вдарив свого друга по голові з такою силою, що Гунько навіть присів і кинувся тікати.

— Я з тобою у сварці! — кричав йому навздогін Незнайко.