Клайв Льюис: Подорож Досвітнього мандрівника

— Так, — підтвердила Люсі, - і жоден з них не повернувся.

— Атож. Що ж, у день моєї коронації я, отримавши Асланове схвалення, присягнув: коли встановлю мир у Нарнії, сам на один рік та один день попливу на схід шукати батькових друзів чи звістки про їхню загибель і тоді помститися за них, якщо зможу. Ось їхні імена — лорд Ревіліан, лорд Берн, лорд Арґоз, лорд Мавраморн, лорд Октезіян, лорд Рестімар і — ой, і ще один, якого так складно запам’ятати.

— Лорд Руп, пане, — підказав Дриніян.

— Руп, Руп, звісно, — сказав Каспіян. — Ось моє основне завдання. Однак Рипічип має ще шляхетнішу мету.

Всі погляди зосередились на миші.

— Таку ж шляхетну, як мій дух, — сказав мишак. — Хоча, можливо, й настільки ж дрібну, як моя постать. Чому б нам не попливти до найсхіднішої точки світу? Що ми можемо там знайти? Я гадаю, там лежить Асланова країна. Великий Лев завжди з’являється до нас зі сходу, з-за моря.

— Оце так ідея, скажу я вам, — з трепетом в голосі мовив Едмунд.

— Але невже ви гадаєте, — сказала Люсі, - що Асланова країна — це та країна, до якої можна доплисти?

— Не знаю, пані, - відказав Рипічип. — Але послухайте і таке. Коли я був ще в колисці, лісова жінка, дріяда, промовляла наді мною цей вірш:

— Не знаю, що воно означає. Але ці слова зачарували мене на все життя.

Після короткої мовчанки Люсі запитала:

- І де ми зараз, Каспіяне?

— Капітан пояснить краще, — мовив Каспіян, тож Дриніян витяг карту і розгорнув її на столі.

— Ми ось тут, — сказав він, вказавши пальцем. — Принаймні були сьогодні опівдні. З Кер Паравелу нас вів легкий вітерець, ми пройшли північніше від Ґальми, але прийшли туди наступного дня. Тиждень стояли в порту, бо грав Ґальми влаштував на честь Його Величності великий турнір, де той переміг силу силенну лицарів…

- І сам добряче звалився кілька разів, Дриніяне. У мене ще залишилось кілька синців, — вставив Каспіян.

— …І переміг силу силенну лицарів, — з усміхом повторив Дриніян. — Ми думали, графові буде приємно, якщо Його Королівська Величність одружиться з його дочкою, та з цього нічого не вийшло…

— Зизоока й веснянкувата, — пояснив Каспіян.

— Бідолашна, — зітхнула Люсі.

— Тож ми попливли з Ґальми, — продовжував Дриніян, — більшість часу протягом наступних двох днів стояв штиль, тож ми мусили веслувати, а тоді знову повіяв вітер — до Теребінтії ми дісталися аж на четвертий день після Ґальми. Їхній король вислав нам попередження не швартуватись, бо в Теребінтії панувала хвороба. Ми обійшли мис і пришвартувались у гирлі річки, далеко від міста, де й набрали прісної води. Далі ми три дні чекали південно-східного вітру, аж доки рушили у напрямі Семи Островів. Третього дня нас наздогнали пірати — судячи з устаткування корабля, теребинці, та, побачивши, що ми добре озброєні, відступили після кількох стріл з обох боків…

— А ми повинні були наздогнати їх, захопити і повісити мерзотників, — втрутився Рипічип.

— За п’ять днів ми побачили Муйл — найзахідніший із Семи Островів. На веслах ми перетнули пролив і в присмерку прийшли до Редгейвена на острові Бренн, де нас чудово зустріли і вдосталь напакували харчами та водою. Редгейвен ми покинули шість днів тому і розвинули просто чудову швидкість, тож сподіваюсь, Самотні Острови ми побачимо післязавтра. Підсумок — ми близько тридцяти днів у морі і відпливли від Нарнії більше, ніж на чотириста льє.

— А що після Самотніх Островів? — запитала Люсі.

— Ніхто не знає, Ваша Величносте, — відповів Дриніян. — Може, Самотні Острови нам підкажуть.

— У наші часи не підказали, — кинув Едмунд.

— Якщо так, — мовив Рипічип, — після Самотніх Островів починається справжня пригода.

Каспіян запропонував перед вечерею показати корабель, та Люсі замучила совість, тож вона сказала:

— Я, мабуть, піду до Юстаса. Морська хвороба — це жах, самі знаєте. Якби зі мною був мій цілющий напій, я б його вилікувала.

— Він у тебе є, - сказав Каспіян. — Зовсім забув про це. Коли ти залишила його, я подумав: це можна вважати одним із королівських скарбів, тож взяв із собою. Бери, якщо вважаєш, що скарб можна змарнувати на таку дурницю, як морська хвороба.

— Я візьму лише краплю, — сказала Люсі.

Каспіян відчинив одну зі скринь під лавкою і витягнув звідтіля прегарну діамантову фляшку, так добре знайому Люсі.