Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько

Директор дуже обережно відкрив коробку, і вся школа від 1-А до 11-В разом з учителями та прибиральницями побачила всередині акуратні стосики кольорових фантиків від жуйок.

До школи вбігли пожежники…

Нарешті! Віктор Іванович, учитель фізкультури, нарешті виконає свою давню обіцянку: наступної суботи він поведе 3-А в похід з наметами. Ура! І не куди-небудь, а на Чубайку! Еге ж, туди, де щотравня відбуваються районні туристські змагання, куди з'їжджаються найкращі спортсмени з усіх шкіл району — найспритніші, найсильніші, найвитриваліші… На ту саму Чубайку, куди таланить потрапити лише обранцям, про яку ще за місяць до туристичного зльоту, а потім ще місяців зо два осені гуде вся школа. І про те, як перемагали на смузі перешкод, і як варили юшку на вогнищі, і як співали пісень під гітару біля багаття, і як чотири ночі підряд спали в лісі у наметах, і як… Словом, надовго вистачає спогадів і вражень.

Ось така вона, Чубайка! Чудова, та що там — легендарна місцина! Мрія всіх старшокласників, а про третьокласників — і мови немає. Не беруть на Чубайку третьокласників. Не заведено. А тут Віктор Іванович узяв і сказав якось:

— Наприкінці квітня, напередодні зльоту, підемо з вами в похід, на Чубайку. Без ночівлі, правда, та намети напнемо, і вогонь палитимемо, і навіть юшки смачної наваримо. Якщо риба клюватиме. Все по-справжньому. Уявляєте, як усі чекали кінця другого місяця весни. Та просто дні — де там! — години рахували!

Й ось настала щаслива мить…

— У суботу йдемо в похід на Чубайку, — посміхаючись повідомив Віктор Іванович.

— А що то за Чубарка? — спитав Чу.

— Побачите. Попередьте батьків, з собою провізії візьміть: солі, картоплі, сала, чаю та цукру. Одягніться легко та практично. Намети у школі є, сірники, казан і аптечку я сам візьму. Отже, збори в суботу біля школи о сьомій ранку. Не запізнюйтесь, бо чекати нікого не будемо. Чверть по сьомій вирушаємо.

— А зошити брати? — запитала Тома Козохват.

— Ти ще парту з собою візьми, й дошку з крейдою, — глузливо кинув Сашко П'явочка. — Зовсім чоки-поки чи що? Ми ж на Чубайку йдемо, а не на олімпіаду з математики.

— Беріть лише найнеобхідніше, — пояснив учитель фізкультури. — Думаю, підручники й зошити один день почекають на вас удома, в портфелях. Повторюю: з собою брати лиш те, без чого ви не зможете обійтися, тільки життєво важливі речі.

— Е, все ясно, — підсумував Чу, — треба буде в п'ятницю завітати до тьоті Моті, нехай розщедрюється на медяники та коржики.

У суботу о пів на сьому Чу вже шкрібся до Соні в вікно, весело наспівуючи: «На Чубарочку, на Чубарочку йдемо зраночку, на Чубарочку їсти шкварочку…»

Соня нашвидкоруч зібралася, й вони втрьох подалися до школи. Втрьох, бо Соня вирішила взяти на природу й Тома — нехай трохи побігає на природі.

— Пора, — коротко кинув Віктор Іванович, глянувши на годинник, і загін третьокласників з рюкзаками на спинах, повними найнеобхідніших речей (Чу, як завжди, був із самоваром), вирушив на Чубайку.

Місцевість, що звалася магічним словом «Чубайка», простягалася в лісі за десять кілометрів від міста. Тому директор Хуба Буба замовив для юних туристів автобус, який мав підкинути їх до узлісся, а далі загін мусив добиратися своїм ходом. О восьмій годині вже були в урочищі Чубайка. Для табору Віктор Іванович вибрав широку галявину.

— Тут і зупинимось, — мовив учитель, опускаючи на траву свій величезний рюкзак, у якому, напевно, було безліч найнеобхідніших предметів.

— П'явочка, Оселедчик і Приймак ідуть збирати дрова для вогнища, — розпорядився Віктор Іванович. — Решта ставлять намети. Все зрозуміло?

— Зрозуміло! — взяв під козирок П'явочка й разом з напарниками подався по хмиз і гілляччя. За півгодини серед лісу вже стояло невелике наметове містечко. Збирачі палива натягали цілу купу сухих дровеняк. Віктор Іванович розвів багаття, почепив над вогнем казан, налив у нього води, вкинув куплену дорогою на базарі рибу і дівчатка заходилися «чаклувати» над стравою, раз по раз помішуючи юшку ломачкою та підсипаючи потроху всіляких приправ. Мала вийти справжня туристська їжа — юшка з карасів.

Лише Тома Козохват не брала участі в приготуванні обіду. Вона таки притягла з собою підручник з української мови й, умостившись осторонь на пеньку, втупилася в нього.

— Кому що, а курці просо, — сердився Сашко П'явочка. — І чого було сюди йти? Повчити уроки можна було й удома. Заучка ти, Козохватко, яких світ не бачив.