Ліман Баум - Озма з країни Оз

Озму з Озу та її людей, а також Дороті, Тік-Така й Біліну розкішно пригостила Королева-мати, яка завдячувала їхнім ласкавим послугам усім своїм щастям, і того ж таки вечора Рудій Курці прилюдно було піднесено розкішне намисто з перлів і сапфірів — знак поваги нового Короля.

Дороті вирішила прийняти запрошення Озми й повернутися з нею до країни Оз. Дістатися додому з Еву буде не легше, ніж із Озу, а дівчинці кортіло ще раз побачити край, де вона зазнала таких дивовижних пригод. На той час дядечко Генрі вже, певне, доплив до Австралії й думав, що Дороті зовсім пропала; отже, коли вона трохи довше затримається з поверненням, це не стурбує його ще більше.

Отже, вона поїде до Озу.

Вони попрощалися з евськими людьми, і Король запевнив Озму, що буде довіку вдячний їй і зробить країні Оз будь-яку послугу, на яку спроможеться.

І ось вони наблизились до краю грізної пустелі.

Озма кинула на землю Чарівний Килим, і він зразу розкотився настільки, щоб усі помістились на ньому вільно.

Тік-Такові, який називав себе відданим помічником Дороті, бо належав їй, дозволили приєднатись до гурту, тож перед тим, як вирушати, дівчинка накрутила його механізм скільки змога, й Механічний Чоловік крокував не гірше за будь-кого з них.

Озма запросила й Біліну навідати країну Оз, і Руда Курка рада була помандрувати туди, де чекають її нові видовища й події.

В дорогу через пустелю вони вирушили рановранці, а що зупинялись тільки один раз — аби дати Біліні знести своє щоденне яйце, — до заходу сонця вони вже вгледіли зелені схили та лісисті пагорби прекрасної країни Оз. Вони вступили у її межі у краю Жвакунів, і Король Жвакунів зустрів їх на кордоні й привітав Озму з великою повагою, дуже радий, що вона повернулася жива й здорова. Бо Озма з Озу була владаркою над Королем Жвакунів, Королем Моргунів, Королем Стовбунів і Королем Лісняків так само, як ті владарювали над своїми народами, і ця Найвища Правителька країни Оз мешкала у власному великому місті, що називалося Смарагдовим містом і лежало точно посеред чотирьох королівств країни Оз.

Того вечора Король Жвакунів прийняв їх як гостей, а вранці вони рушили далі до Смарагдового міста шляхом із жовтої цегли, що вів просто до оздобленої самоцвітами брами. Скрізь до шляху висипали люди вітати свою улюбленицю Озму й радісно славити Страхопуда, Залізного Дроворуба та Лева-Боягуза, що були народними героями. Дороті теж пам’ятала декого з людей, що зустрічали її приязно, коли вона вперше опинилась у країні Оз, та й вони раді були знов побачити дівчинку з Канзасу й засипали її поздоровленнями та добрими побажаннями.

В одному селищі, де вони зупинились набратися сили, Озма взяла чашку молока з рук гарненької жіночки, а тоді глянула на неї й вигукнула:

— Ой, таж ти Джінджара! Так?

— Так, Ваша Ясновельможносте, — відповіла жінка і вклонилась у низенькому реверансі. А Дороті зчудовано втупилась у цю жваву молоду жіночку, яка колись скликала жіноче військо й скинула Страхопуда з трону Смарагдового міста, а потім навіть зітнулась у бою з могутнім військом Глінди-Чаклунки.

— Я вийшла заміж за чоловіка, що мав дев’ять корів, — пояснила Джінджара Озмі, — й тепер я щаслива, задоволена й хочу жити спокійно, дбаючи тільки про свої справи.

— А де твій чоловік? — спитала Озма.

— Він у хаті, кладе примочку до синця під оком, — незворушно відповіла Джінджара. — Дурень, уперся, що треба доїти руду корову, коли я сказала, щоб видоїв білу. Та іншим разом буде розумніший.

Потім загін рушив далі, і, переправившись на поромі через велику річку й проминувши багато гарних сільських осель з банястими покрівлями, помальованими у гарний зелений колір, вони побачили велику будівлю, рясно прикрашену знаменами.

— Я не пам’ятаю цього будинку, — сказала Дороті. — Що це таке?

— Це Вища Школа Мистецтва й Атлетики, — відповіла Озма. — Я наказала збудувати її недавно, і за президента тут — Жук-Хитун. Так він зайнятий якимсь ділом, а юнаки, що вчаться тут, нічого на цьому не програють. Розумієш, у цій країні є багато молодих людей, які не люблять працювати, то ця школа — саме місце для них.

І ось нарешті вони під’їхали до Смарагдового міста. Люди висипали надвір зустрічати свою милу Правительку. Було там кілька оркестрів, багато офіцерів та державних урядовців, а городян у святкових убраннях — цілий натовп.