Туве Янсон - Країна Мумі-тролів. Книга друга

При першій же нагоді він шмигнув до купальні, щоб помріяти досхочу про вовків.

Ось з ними він би залюбки побавився. Для нього було би безмежним щастям полювати у їхній зграї, товаришувати їм в усьому, виконувати усі їхні забаганки. А з часом він би й сам змінився, став би таким же диким і вільним, як вони.

Кожної ночі, коли місячне сяйво виблискувало у розмальованих морозними квітами шибках, Бідась прокидався, сідав, прислухаючись до нічних звуків, потім натягав на вуха вовняну шапчину і вислизав надвір.

Він завжди простував одним шляхом: навскоси берегом моря, через пагорб до лісу на південному окрайці Долини. Ішов так довго, аж ліс починав рідіти, і поміж стовбурами дерев з’являлися Самотні Гори. Бідась сідав на узліссі у сніг, чекаючи, доки озвуться вовки. Інколи виття долинало здалеку, а бувало, чулося й зовсім поруч.

Щоразу, почувши вовчий поклик, Бідась задирав догори мордочку і вив у відповідь. Над ранок він крадькома повертався до купальні і знеможено засинав у кутку шафи.

Якось Вітрогонка, глянувши на нього, сказала:

— Так тобі ніколи не вдасться їх забути.

— А я не хочу забувати, — відповів Бідась. — Тому й ходжу на узлісся.

Дивна річ, але найбільш боязка з усіх лісових крихіток Саломея по-справжньому любила Гемуля. Її не полишала надія почути ще коли-небудь його гру на мідному горні. На жаль, Гемуль був такий великий і вічно такий заклопотаний, що ніколи не помічав крихітки Саломеї.

Як би Саломея не квапилася, Гемуль завжди уже встигав від’їхати геть на своїх лижах, а коли одного разу таки дочекалася, що він заграв на трубі, музика зненацька урвалася, бо Гемуль зайнявся уже чимось іншим. Кілька разів крихітка Саломея намагалася пояснити Гемулеві, як неймовірно вона ним захоплюється, та була надто сором’язливою і починала дуже здалеку, а Гемуль слухати не умів…

Тож так нічого путнього й не зуміла розказати.

Однієї ночі крихітка Саломея прокинулася у трамвайчику з морської шумки, на задній платформі якого вона ночувала. Спати там було трохи незручно, бо заважали численні ґудзики й шпильки, накидані за довгий час членами родини Мумі-тролів. А Саломея була, як уже мовилося, дуже делікатна і не могла собі дозволити повикидати геть той непотріб.

Отож, Саломея, прокинувшись, почула, як під кріслом-гойдалкою шепочуться Вітрогонка й Мумі-троль, і одразу збагнула, що мова йде про її коханого Гемуля.

— Так більше тривати не може, — чувся з темряви голос Вітрогонки. — Ми мусимо повернути колишній спокій. Відколи він почав дудіти у свою трубу, моя музикальна мишка відмовляється грати на флейті. А більшість моїх невидимих приятелів подалися звідси геть на північ. Гості хвилюються, вони позастуджувалися, сидячи цілими днями під кригою. А Бідась ховається у шафі до самої темряви. Хтось мусить йому сказати, щоб він забирався з Долини.

— Тільки не я, — відразу попередив Мумі-троль. — Він переконаний, що усі його тут люблять.

— Тоді доведеться вдатися до хитрощів, — наполягала Вітрогонка. — Треба переконати його, що Самотні Гори вищі й гарніші, ніж тутешні пагорби.

— Але ж у Самотніх Горах немає схилів, придатних для спуску на лижах, — докірливо зауважив Мумі-троль. — Лише провалля та шпичасті скелі, на яких навіть сніг не затримується.

Крихітна Саломея затремтіла, на очка їй набігли сльози.

— Гемулі завжди зуміють собі порадити, — не поступалася Вітрогонка. — Хіба, гадаєш, ліпше буде, якщо він сам здогадається, що ніхто його тут не любить? Поміркуй сам!

— Може, ти сама йому про це скажеш? — жалібно попросив Мумі-троль.

— Але ж він живе у твоєму саду, — нагадала Вітрогонка. — Візьми себе в руки. Так буде найліпше для всіх. І для нього теж.

Розмова стихла. Вітрогонка вибралася через вікно надвір.

Крихітка Саломея лежала без сну, вдивляючись у пітьму.

Вони хочуть позбутися Гемуля і його мідного горна. Хочуть, щоб він упав у провалля. Тут можливий лише один вихід: попередити Гемуля про небезпеку Самотніх Гір. Але обережно. Він не повинен здогадатися, що його хочуть позбутися. Не варто його ображати…

Саломея усю ніч не стулила очей — думала. Її маленька голівка не звикла до таких глибоких міркувань, тож, коли надійшов ранок, вона не змогла далі опиратися сну. Крихітка проспала ранкову каву і обід — ніхто навіть не згадав про її існування.