Туве Янсон: Країна Мумі-тролів. Книга третя

— Майже шторм… Гостро і свіжо було…

Зеленава блідість ще не зійшла з його рийки, Гемуль аж трусився від холоду. Він зняв черевики та шкарпетки і повісив їх сушитися над плитою. Мудрик налив йому кави. Обоє сиділи навпроти за кухонним столом і почувалися трохи незручно.

— Я думаю, чи не час мені збиратися додому, — озвався Гемуль. Він пчихнув і додав: — Я стернував сьогодні…

— Може, ти засумував за своїм човном? — пробурмотів мудрик.

Гемуль довго мовчав, а коли нарешті заговорив, у голосі його відчувалася неймовірна полегша:

— Знаєш, я хотів тобі зізнатися… Це я вперше у своєму житті ходив морем під вітрилом! — Мудрик звів на нього очі, і Гемуль додав: — Тебе це не дивує?

Мудрик заперечно похитав головою.

Гемуль підвівся, заходив туди й сюди кухнею. Він був дуже схвильований.

— Ходити під вітрилом — це такий жах! — вів він далі. — Мене так занудило, що я готовий був померти. А страху скільки натерпівся!

Мудрик Лавка глянув на Гемуля:

— То було, напевно, жахливо…

— Ти собі навіть не уявляєш, як жахливо, — вдячно підхопив Гемуль. — Але я не зрадив свого страху перед Нюхмумриком! Він вважає, що я добре тримаю курс при попутному вітрі і правильно тримаю стерно. Але нині я знаю, що плавати у морі не буду… Дивно, правда? Аж тепер збагнув, що ніколи більше не захочу ходити під вітрилами! — задерши голову, Гемуль щиро розсміявся. Він голосно висякав носа кухонним рушником і сказав: — Я зігрівся. Як тільки підсохнуть черевики й шкарпетки, подамся додому. Уявляю, який там зараз розгардіяш! Роботи, мабуть, ціла купа!

— Прибиратимеш? — поцікавився мудрик.

— Яке там! — обурився Гемуль. — Інших справ вистарчатиме. Мало хто уміє давати собі раду і знає, як це зробити!

Місток через річку завжди був місцем прощання. Гемулеві черевики та шкарпетки висохли, і він зібрався в дорогу. Шторм не стихав, і його рідке волоссячко розвівалося на вітрі. Гемуль підшморгував носом, певно, від простуди, а може, від розчулення.

— Я тут написав вірша, — сказав він, простягаючи Нюхмумрикові клаптик паперу. — Вам на пам’ять… Отой, ви знаєте… «Що таке щастя!» Бувайте здорові! Вітайте від мене родину Мумі-тролів!

Він махнув лапою і пішов.

Коли Гемуль уже майже перейшов місток, мудрик наздогнав його.

— А що ти робитимеш зі своїм човном? — запитав він.

— Човном? — здивовано перепитав Гемуль. — А-а, з човном…

Він трохи подумав і сказав:

— Почекаю, доки знайдеться хтось, кому він знадобиться.

— Тобто хтось, хто мріє ходити в морі під вітрилами?

— Зовсім ні! — заперечив Гемуль. — Хтось, кому буде потрібний човен.

Він знову помахав лапами на прощання і зник між білими стовбурами берізок.

Мудрик важко зітхнув. Ось іще один друг пішов геть. Невдовзі Долина стане такою ж порожньою й незатишною, як скляна куля, і належатиме лише родині Мумі-тролів та мудрикові Лавці. Проходячи повз Нюхмумрика, він запитав:

— А коли настане твоя черга?

— Це залежатиме від обставин… — відповів Нюхмумрик.

Уперше мудрик Лавка увійшов до Маминої кімнати. Вона була біла. Він наповнив водою глек для умивання, розгладив мереживне покривало на ліжку, а Чепурулину вазу поставив на нічний столик. У Маминій кімнаті не було картин на стінах, на комоді стояла тільки мисочка зі шпильками, гумовий корок та два круглі камінці. На підвіконні мудрик знайшов складеного ножа. «Його забула Мумі-мама, — подумав він. — Ним вона вирізала з кори човники. А може, вона має ще одного…» Мудрик Лавка розігнув обидва леза — велике і маленьке, вони цілком затупилися, а шило зламалося. Ніж мав ще маленькі ножички, але ними Мумі-мама користувалася нечасто. Мудрик пішов до дровітні і наточив ножика, а потім знову поклав на старе місце — на підвіконня.

Надворі раптом полагіднішало, вітер змінив напрямок на південно-західний. «Це улюблений вітер родини Мумі-тролів, — думав Лавка. — Найбільше вони полюбляють південно-західний вітер».

Темна стіна хмар, обтяжена снігом, поволі росла понад морем, небо набурмосилося. За кілька днів усі долини зима устелить снігами. Вона довго вичікувала і ось нарешті прийшла.

Нюхмумрик стояв перед наметом. У повітрі вже пахло мандрівкою. Він готовий був до далекої дороги. Час закривати сезон у Долині Мумі-тролів.

Спокійно, без поспіху він повитягав кілки, згорнув намет, погасив грань у ватрі. Сьогодні він не квапився.