Туве Янсон: Країна Мумі-тролів. Книга третя

— В усякому разі я покинув свято останнім!

Вийшовши у нічну пітьму, мудрик завмер в очікуванні. Небо було ледь світліше, ніж хвилясті кряжі гір, що оточували Долину Мумі-тролів. Звір не давався чути, однак мудрик відчував на собі його погляд.

— Нумулітику! — тихенько покликав мудрик Лавка. — Маленька радіоляріє, протозоа…

Але нумуліт не міг знати своїх чудернацьких книжних імен. Він, напевно, почувався розгубленим і сам не розумів, чому гарчить.

Лавка був більше стурбований, аніж наляканий. Його непокоїло, що Звір поведеться на власний розсуд, а він був надто великий та злий, до того ж, не звичний до такого стану душі. Мудрик зробив крок і відразу ж почув, як Звір відступив назад.

— Не втікай, — мовив Лавка. — Лише трохи відійди від Долини…

Він ступав трав’яним моріжком, а Звір незграбною безформною тінню задкував від нього, під його вагою тріщали й ламалися кущі.

«Він занадто виріс, — подумав мудрик. — Не дасть собі ради…»

Ось захрустіли кущі жасмину. Мудрик зупинився і прошепотів:

— Не квапся, тихенько…

Звір загарчав. Тихо шарудів дощ, десь дуже далеко воркотів грім. Вони йшли далі. Мудрик Лавка безперестанку розмовляв зі своїм звірятком. Так вони добрели до скляної кулі. Цього вечора вона яскраво променіла блакиттю, у темряві виразно було видно, як у ній раз по раз накочуються й відступають налиті глибокою синявою хвилі.

— Не сердься, не варто, — заспокоював звірятко Лавка. — Ми ж не кусючі і, повір мені, ніколи такими не станемо.

Нумуліт прислухався. Може, він прислухався тільки до мудрикового голосу. Лавка змерз, черевички у нього промокли, він почав втрачати терпець.

— Зробися знову маленьким й заховайся, — порадив він Звірові. — Бо інакше тобі не вижити!

Раптом у скляній кулі потемніло. Сині хвилі розверзлися запаморочливою глибиною і знову зімкнулися. Звірятко з родини протозоа вмить змаліло й повернулося до своєї рідної стихії. Татова скляна куля, яка зосереджувала у собі весь всесвіт і дарувала прихисток кожному, хто його потребував, прийняла маленького заблудлого нумуліта.

Мудрик Лавка повернувся до будинку, нишком прокрався до своєї комори на горищі, згорнувся клубочком на купі старих неводів і миттю заснув.

Усі розійшлися, Чепуруля стояла сама посеред кухні, поринувши у роздуми. У кухні панував цілковитий розгардіяш: потоптані гірлянди, перевернені стільці, повсюдно плями воску від паперових ліхтариків. Вона підняла з підлоги канапку, не думаючи, що робить, відкусила шматочок, а решту викинула до помийного відра.

— Свято вдалося, — мовила сама до себе.

Надворі знову задощило. Чепуруля напружено прислухалася, але не почула нічого, окрім шемрання дощових крапель. Бридкі повзики забралися геть.

Чепуруля почувалася якось дивно: ні радості, ні хвилювання, ані втоми. їй здавалося, ніби весь навколишній світ завмер, лише вона стоїть і наслухає. Вона взяла зі столу губну гармонію, яку забув Нюхмумрик, замислено потримала її у лапках й знову прислухалася. Тихо, лише дощ цяпотів. Чепуруля сіла до столу, піднесла гармонію, обережно дмухнула, водячи нею по устах. Як це він грав? Ті-де-лю, ті-де-ля… Відшукати правильний тон було важко. Чепуруля робила одну спробу за іншою, обережно намацувала звуки, врешті знайшла перший звук, а другий з’явився сам по собі. Мелодія війнула повз неї, але знову повернулася. Її, вочевидь, треба було відчути, а не шукати. Ті-де-лю, ті— де-ля, ось звуків нанизався вже цілий разочок, кожний ліг на своє місце.

Минала година за годиною, Чепуруля сиділа за кухонним столом, граючи на губній гармонії, хоч і невпевнено, зате натхненно. Звуки складалися в мелодію, мелодії творили музику. Чепуруля грала Нюхмумрикові пісні і власні композиції. Немов огорнувшись музикою, вона відчула себе у повній безпеці і навіть не задумувалися нам тим, чує хтось її гру чи ні. Усілякі повзики покинули Долину. Надворі, у садку, панувала тиша — була звичайна темна вітряна осінь.

Чепуруля заснула на кухонному столі, підклавши лапки під голову. Вона солодко проспала до ранку, а коли прокинулася о пів на дев’яту, озирнулася довкола і сказала сама до себе:

— Який рейвах! Нині буде велике прибирання!

Минуло п’ять хвилин після пробудження Чепурулі, і, хоч надворі було ще темно, одне за одним повідчинялися вікна, на кожному підвіконні громадилися матраци, покривала і ковдри, а по всьому будинку гуляв розкішний протяг, збиваючи тугими клубками пилюку.