Светлана Зубко - Казка в Одесі. Сказка в Одессе

Автор: – А кабан на все дивився
І картоплею вдавився.
Стали лікаря шукати…
Лікар лис —
Ні кроку з хати!
Почепив кашне на шию,
Каже:

Лис: – Я і сам хворію!
Хай поквапиться
Ведмідь —
Горло медом
Намастить.

Автор: – А ведмідь пішов в село,
Бо цукерок не було!
Носоріг про лиса чув,
Так до нього і гайнув.
Тільки глянув лис за ріг —
Йде до нього носоріг!
Лис благає:

Лис: – Цур мене!

Автор: – Швидко зняв своє кашне
І не гаяв більше часу —
Проковтнув він кухлик квасу
І чкурнув, ах загуло!
Навпростець – і за село!
Від образи носоріг
Зачепився за поріг…
І набив на лобі гулю:

Носоріг: – Показали мені дулю!
Зараз буде вам не мало!
Де ви лиса заховали?!

Автор: – Проковтнувши жбан вина,
Він угледів кабана!

Носоріг: – Добре. З’їм тебе, ледащо,
Із картоплею, ще краще!

Автор: – Кабану ж це неохота!
Виплюнув картоплю з рота!

Кабан: – Все!

Автор: – Образився кабан,

Кабан: – Хай той лис лікує сам!
З носорогом я повинен
Розмовляти вже годину.
Лікар з нього – перший клас!
Проковтне одразу вас!
Жив спокійно усі дні…
І за що оце мені?!

Автор: – Геть кабан, аж загуло.
Навпростець – і за село!
Оце вже яку годину
Ось така йде плутанина.
Ген удвох – до кішки Зосі,
Що ховалася у просі.
Кішка Зося – за торбину…
Десь надибала стежину,
Втрьох прибігли до села,
Де сім’я шпаків жила.
Коло дуба посідали
І, відхекавшись, сказали:

Звірі: – Починалось все це так:
Шпак, цей дурень, сіяв мак!
Ми ж казали: «Як це так?!».
Ми ж йому казали: «Шпаче!
Повизбируй лиш добряче!
Зерен з ниви за годину
Набереш собі торбину!».

Автор: – З маком тільки клопіт буде…
Надійдуть у поле люди…
Люди скажуть:

Люди: – Як це так!
Не пшениця в полі, – мак!

Автор: – Та не слухав все це шпак:

Шпак: – Ну, то й що! І сіяв мак!!!
От задав усім роботи…
Охопили всіх турботи!

Автор: – І вже кожен на свій смак:

Звірі: – Що це буде?!! Як це так???

Автор: – Стоїть край поля хатка.
Зачинені дверцятка…
В скляні її віконця
Заглядає сонце.
Стіни білі, чепурненькі,
Хатка прибрана
Гарненько.
Шибки з візерунками,
Підвіконня – з
Подарунками.
Цукерки є і печиво,
І ще багато дечого.
Хатка в поле задивилась,
Від чекання вже втомилась.

Хатка: – Чи знайде мене хазяїн?
Чи мене він упізнає?

Автор: – Йшла у справі жабка,
Жабка-крекотушка.
Постукала в дверцята
І приклала вушко.
Тихо. Знову стукає в
Дверцята.

Жабка: – Це чия гарненька
Хатка?

Автор: – Там нікого.
Зайшла в хату
Й почала хазяйнувати.
Хоче все переробить…
А до хатки хтось біжить.
Мишка стукає
В дверцятка:

Мишка: – Це чия гарненька
Хатка?
Чи господар в неї є?

Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
А ти хто?

Мишка: – Я мишка-шкряботушка.

Жабка: – Я ж, бач,
Жабка-крекотушка.
В хаті пораюсь щомиті,
Жабки всі хазяйновиті.
То копаю щось в городі,
То гуляю при нагоді.
Як втомлюся, —
На хвилину
Ляжу в маки, відпочину.
Та плекаю, мрію я,
Щоб була отут сім’я.

Мишка: – Все. Сподобалось.
Пустіть і мене в хатинку жити.

Жабка: – Іди.

Автор: Подружилися одразу,
Стали жити
В хаті разом.
І веселі, і завзяті

Хазяйнують вдвох
У хаті.
Коли сірий зайчик
Прибіга до хати,
Стукає в дверцята.

Зайчик: – Пробігав тут мимохідь,
Бачу – хата вже стоїть.
Господиня в хаті є?

Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
Я – жабка-крекотушка.

Мишка: – А я – мишка-шкряботушка.

Жабка і Мишка: – А ти хто?

Зайчик: – Я Зайчик-побігайчик.
Ви пустіть мене до хати,
Моркву буду доглядати,
До вподоби зелень, квіти.
Хочу з вами разом жити.