Анна Ермановская - Археологiя. Дитяча енциклопедія

На правому березі Дністра добре збереглися комплекси Хотинської фортеці (Чернівецька область). Кам’яні мури і башти цієї фортеці зведено, головним чином, у XIV–XV століттях. Із середини XIV століття Хотин увійшов до складу Молдови, ставши прикордонним містом. У другій половині XV століття фортецю було перебудовано у зв’язку з появою вогнепальної зброї. Архітектурне оформлення мурів та башт Хотинської фортеці має безпосередні аналогії в тогочасних подільських оборонних спорудах, як і взагалі в пам’ятках XIV–XVII століть цього типу в Україні. У плані фортеця неправильної форми, вона повторює обриси мису правого берега Дністра, на якому стоїть. Нижній та середній яруси башт фортеці не мають бійниць, велике значення надавалося критому обходові-галереї. По периметру двору хотинського замку розташовано кілька мурованих корпусів. Стіни замку оздоблено геометричним орнаментом.

При старовинному замку-фортеці у Хотині є й нова частина фортифікацій, зведених наприкінці XVII – на початку XVIII століття. Це муровані та земляні укріплення бастіонної системи, розташовані навколо замку, на високих сусідніх горах.

Серед пам’яток визвольної війни українського народу одне з визначних місць належить м. Буша (Ямпільський район Вінницької області). В листопаді 1654 року місто-фортеця Буша прийняло на себе нищівний удар польської королівської армії.

Героїчна оборона Буші описана у творах М. Л. Старицького «Облога Буші» та «Оборона Буші».

На початку XVII століття Буша в соціально-топографічному відношенні складалася із замку, міста, передмістя та міських околиць. Територія замку й міста була своєрідною ареною великого амфітеатру, що утворився посередині мису між річками Вушанкою і Мурафою (притока Дністра). З боку поля замок і місто були відмежовані ровом та валом.

Із часів героїчної оборони збереглися залишки замку. Судячи з цих руїн, він являв собою прямокутну споруду площею 0,5 га. Бушанський замок мав шість башт. Оборонні лінії кам’яних стін посилювали чотирикутні вежі з пороховим льохом під кожною. Вежі сполучалися між собою підземними переходами. А згори стін – з внутрішнього боку замку – проходив бойовий хід. З башт збереглася лише одна. Вона зведена з кам’яних блоків. Під баштою розчищено вхід до підземелля.

Хотинська фортеця. Сучасний вигляд

На території Бушанського замку були також колодязь, господарські споруди, казарми для залоги, комори для зброї та провіанту, стайні тощо. На внутрішньому подвір’ї замку стояла церква – типовий для України XVI–XVII століть триконховий храм з прямокутним у плані нефом з двома напівкруглими конхами [3] Конха – півкупол. і напівкруглою апсидою зі східного боку.

У першій половині XVII століття українське козацьке військо піднялося до рівня кращих тодішніх європейських армій.

Піхота в козаків була численніша за кінноту. Кіннота вела наступ так званою «лавою», шикуючись напівколом і атакуючи ворога не тільки з фронту, а й з флангів. Найпоширенішим видом бойового порядку став так званий козацький табір. У центрі чотирикутного рухомого укріплення, що складалося з кількох рядів скріплених між собою ланцюгами возів, розташовувався військовий загін. Такий табір використовували в боях і на переходах.

Із Січі вийшли видатні полководці та державні діячі: Северин Наливайко, Тарас Федорович (Трясило), Павло Павлюк, Іван Сулима, Дмитро Гуня, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко та ін.

На озброєнні в козаків були шаблі і списи, а також гармати, мушкети, пістолі, самопали, рушниці. Проти ворожої кінноти козаки застосовували якірці та рогульки. Зброю і бойові припаси (порох, кулі) запорожці робили самі. Крім того, кожен козак повинен був мати при собі сокиру, косу, лопату, шнури тощо, щоб у разі потреби насипати вали і будувати укріплення, а також зв’язувати вози в табір.

З іменем гетьмана Петра Сагайдачного пов’язують розробку козацької наступальної стратегії концентрованого раптового удару, яку він блискуче реалізував у Хотинській війні 1621 року. Увесь світ визнав вирішальну роль українських козаків у Хотинській перемозі над турецькою армією.

Важливими історико-археологічними об’єктами, безумовно, є місця боїв. Тут за сприятливих грунтових умов розкопки можуть виявити значний речовий матеріал XVI–XVII століть. Йдеться, зокрема, про місця боїв у болотистій місцевості, наприклад, у районі так званих козацьких могил на Рівненщині, поблизу озера Кумейки на Черкащині, в урочищі Солониця біля м. Лубен Полтавської області. Рештки козацького табору виступають за низької води в районі Кременчуцького водоймища і в гирлі р. Сула.