Щодня до мене приходив аж до брiв посивiлий Професор i вiв зi мною лагiднi бесiди. Вiн нiколи не суперечив менi, бо побоювався ускладнити мiй тихий сказ ще й буйним божевiллям. Вiн спокiйно i небоязко вислуховував моу гордi оповiдки про науковi й технiчнi досягнення. Але, коли я вже гадав, що переконав його, що вiн упевнився в мосму зразковому психiчному станi. Професор тiсу ж митi руйнував моу оптимiстичнi припущення.
- То у вас вiд перевтоми, - ласкаво казав вiн i, мов дитину, з батькiвською нiжнiстю гладив мене по лисiй голiвцi. Визнаю, у цi зворушливi хвилини я й справдi вiдчував себе iдiотом. Самi подумайте, хiба ж можлива цивiлiзацiя божевiльних?
- То у вас вийшла з-пiд контролю вищоу нервовоу системи генетична пам'ять, - жахав вiн мене своуми науковими поясненнями. - Те, що давно минулося i було зафiксовано численними поколiннями вашого родоводу в нервових клiтинах як iнформацiйний матерiал, нинi безконтрольно вихлюпнулося i заполонило вашу свiдомiсть. I нинi ви нг; годнi зрозумiти, що пропагусте самовбивчi iдеу, бо кличете назад, у морок середньовiччя, i ще далi - в неможливу давнину, коли нашi дикi пращури iснували в страхiтливiй залежностi вiд безжальноу електроннокiбернетичноу диктатури...
Погодьтеся, нормальнiй людинi важко збагнути такi неможливi сполуки, як дальший поступ науки i середньовiччя, що погляд вперед с насправдi поглядом назад i що золотий вiк - це старезна минувшина, час бездушного панування фантастично розвиненоу машинерiу. Запевняю вас, якби я ще ранiше не полисiв, я б тодi неодмiнно посивiв.
Ну, добре: з вовками жити - по-вовчому вити. Знову ж таки: в чужий монастир зi своум статутом не ходять. Цi мудрi народнi прислiв'я я пригадав, коли пiдслухав розмову Професора з заужджим психiатричним свiтилом.
- Як поводиться ваш дивовижний i такий рiдкiсний пацiснт? - запитав новоприбулий корифей. - Не кусасться? Не гарчить? Не бешкетус?
- Вiн тихий i смирний, - став на мiй захист Професор. - А коли мовчить, поводиться як цiлком нормальна людина. До того ж, незважаючи на усю фантасмагоричнiсть його суджень, вони не позбавленi логiки i послiдовностi. Якби не оте прикре божевiлля, вiн мiг би чудово викладати iсторiю.
- Виходить, поки що зрушень нема?
- На жаль...
- Так, рiдкiсний випадок. Подумати тiльки - вiн вважас справжнс небо чорним з сяючими цятками, коли в дiйсностi все с навпаки!
- Ех, якби ото з'ясувати, на якому грунтi вiн здурiв! Дзеркальне сприймання свiту i закономiрностей розвитку суспiльства наводить на думку...
Але далi я вже нiчого не почув, бо протяг зачинив дверi до кабiнету Професора. Втiм, i цього було досить, щоб зробити певнi висновки. Отже, щодо мене вироблено сталий науковий погляд. Отже, я не подаю жодних надiй на видужання. А коли так, то менi не вибратися з цiсу лiкувальноу в'язницi. Що ж, доведеться пiдкоритися правилам чужоу гри. I вже того ж самого дня я зробив перший вдалий хiд.
- Професоре, - мовив я, коли вiн звикло завiтав до мосу палати, припускаю, що ви масте рацiю. Але для того, щоб вилiкувати мене, необхiдно приборкати i запроторити куди слiд повсталу генетичну пам'ять. Хiба не так?
- Чудово, капiтане! - вiд задоволення Професор аж порожевiв. - Саме це ми й намагасмося зробити! Я радий за вас, що ви нарештi це зрозумiли! Перший крок до видужування полягас у тому...
- Але ж. Професоре, - зупинив я його, - аби запроторити генетику, слiд створити перевагу або ж вiдновити пам'ять вищоу нервовоу системи, яка вгамус моу розбурханi первiснi iнстинкти. Якщо ж цього не зробити, я тут у вас вкiнець здичавiю i деградую.
- Не майте сумнiву, капiтане! - погодився зi мною Професор.
- Отож я прошу, щоб ви мене хоча б коротенько познайомили з iсторiсю наукового i суспiльного поступу цивiлiзацiу, а також ласкаво забезпечили вiдповiдною iсторичною i науково-популярною лiтературою.
- З величезним моум задоволенням! - аж затремтiв од захвату Професор. Почнемо хоч би й зараз, аби зцементувати у вашiй пам'ятi цю розмову! З вашого дозволу, я запалю...
Звiсно, я пiдтримав компанiю. Витяг люлечку, тютюнець, i за хвилину ми вдвох занурилися у синювато-сивий затишок.
- Почну, капiтане, з казок, - мовив Професор, - бо казки - то найдавнiшi вiдомостi з народноу фантазiу, що колись були втiленi у певнi реальнi образи, а до нас дiйшли як чудернацькi i дивнi вигадки. Нiяких вiдомостей, старiших за казки, ми не масмо. Бiльше од того, вже й у казках не все до пуття розумiсмо.,.
Я нашорошив вуха.
- Найбiльш популярнi зараз казки - це iсторiу про килим-лiтак i чоботи-скороходи, скатерку-самобранку i всевидюче око, а також про нерозмiнний карбованець...
Читать дальше