Анатолій Костецький - Суперклей Христофора Тюлькина, або «Вас викрито - здавайтесь!»

-- Опiр даремний! Злазьте!

У вiдповiдь суперагент лиш нервово сiпнувся, а слiдом долинув його здушений голос:

-- Ваша взяла, здаюся! Але злiзти не можу...

Роздiл п'ятнадцятий

МАЙБУТНЬОМУ НАЗУСТРIЧ

Того вечора Христофор Тюлькiн довго не мiг заснути. I нiчого дивного в цьому не було: адже день видався напрочуд багатим на незвичайнi подiї.

Батьки ще не повернулися з роботи, телепередачi скiнчилися, тож Христофор просто лежав собi в лiжку й дивився у стелю, де, наче кiнокадри, знову й знову проходили перед його очима подiї останнiх годин...

Мабуть, найвеселiше було, коли агента знiмали з муру. Виявилось, що це не так уже й просто. Як ви пам'ятаєте, пiсля пострiлу лейтенанта Євдокименка агент втиснувся в мур i раптом закляк. Питаєте чому? А тому, що вiн ненароком роздушив пляшечку з клеєм, яка лежала в правiй боковiй кишенi пiджака, -- i зрозумiло, вiдразу приклеївся до муру!

Це досить швидко збагнув Яким Якович i заходився шукати способи, як спустити агента додолу.

Спершу вiн зателефонував у пожежну частину, коротко пояснив суть справи й попрохав допомоги. Невдовзi у вуличку з гучними сиренами в'їхали двi пожежнi машини з найкращою в областi пожежною командою, котра ось уже протягом п'яти рокiв посiдала на всяких конкурсах першi мiсця.

Поки машини розверталися та пiд'їжджали до муру, де знешкоджений агент злякано лупав очицями, пожежники повистрибували з кабiн, розмотали шланги, пiдключили їх до кранiв i заходилися швидко розсувати драбини та виймати багри.

Побачивши цi приготування, суперагент так затiпався, заверещав, що вороняча колонiя, котра мешкала у парку за стiною, злякано знялася в повiтря, прикривши, на мить чорною хмарою сонце, -- i зникла за лiсом. Та агент даремно перелякався. Пiхто не збирався здирати його баграми. Пожежники почали дружно гупати ними у мур пiд самим животом агента, щоб вивiльнити його iз цегляної пастки.

Мур i живiт агента лунко вiдгукувались на кожен удар -- та жодна цеглина не випала з кладки й навiть не трiснула.

Пожежники спробували вилущити агента з його одягу, але тут на нього навалилась iнша халепа. Горобцi, що голосно цвiрiнькали навколо, раптом запримiтили соняхи на трусах суперагента й гайнули до них.

Вони один за одним, наче маленькi бомбардувальники, пiдлiтали до Z-003 i з розгону дзьобали в те мiсце, яке прикривали труси. Хiба ж знали горобчики, що то були несправжнi соняхи? I якщо дзьобики звичайних горобцiв були не такi вже й дошкульнi, то сталевий дзьоб свого колишнього напарника-зв'язкiвця агент упiзнав вiдразу...

Рiч у тiм, що серед мiстечкових горобцiв був i електронний, якого лейтенант Євдокименко за покликом свого доброго серця та за дозволом полковника Семенова звiльнив вiд пристроїв i випустив на волю.

Електронний горобець вирiшив оселитися зi своїми природними колегами й почати нове життя.

Лейтенант побачив, що загрожує агентовi, вiд зловiсних намiрiв якого нiчого вже не лишилося, пожалiв бiдолаху, спритно видряпався на мур i прикрив його своєю нейлоновою курточкою.

Z-003 вдячно глянув куточком ока на Якима Яковича -- i скупа сльоза скотилася по його обличчю. Та плакав агент не лише вiд вдячностi, а й вiд того, що за муром побачив двоповерховий особняк, який пiзнав за описами дiдуся, а на ньому -- о, примхи долi! -табличку: "Мiська хорова капела жовтенят". Iз вiкон особняка лунала духова музика. Це грав оркестр, iнструменти для якого було придбано за скарб агентового дiда: жовтенята знайшли його й здали державi...

Так безповоротно розтанули всi мрiї Z-003...

Тим часом командири обох команд пожежникiв вiдiйшли вбiк i почали тихо радитись мiж собою.

-- Ми безсилi, -- розвели вони руками, -- треба викликати бульдозер.

Довелося Якиму Яковичу знову дзвонити й чекати. Хвилин за п'ятнадцять почувся вiддалений гуркiт, стiни навколишнiх будинкiв затрусилися, вiкна задзеленчали -- i на вулицi з'явилися два найпотужнiшi бульдозери, якi тiльки знайшлися в мiстечку. Вони, не спиняючись, з ходу атакували мур, де лежав агент, -- але дарма! Мур стояв непорушне, як i сто рокiв тому. А от бульдозерам не пощастило: один погнув нiж, а в другого вiд натуги заглух двигун.

-- Нi, -- похитали головами бульдозеристи, -- тут дiла не буде! -I, прив'язавши заглухлого бульдозера на буксир до першого, iз гуркотом посунули назад.

Суперагент уже став поступово втрачати всякi надiї визволитись i вирiшив готуватися до безславної загибелi пiд горобиними дзьобами, як раптом до Якима Яковича пiдiйшов уже знайомий вам першокласник, той, що лазив у школу крiзь прочинену кватирку.